«Після агресії Кремля я розірвав зв'язки з російськими колегами» – Рибчинський - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.93 € 30.41
«Після агресії Кремля я розірвав зв'язки з російськими колегами» – Рибчинський

Юрій Рибчинський міг стати спортсменом: займався фігурним катанням, баскетболом, а з 13 до 22 років стрибав з жердиною.

???? ??????? ???????? 20.03.12 ???????? ???????? ????? ? ?????? ??. ??????

Фото Миколи Тимченка / «День».

«Після агресії Кремля я розірвав зв'язки з російськими колегами» – Рибчинський

22 травня поету й драматургу виповнилося 75

Юрія Євгеновича називають класиком сучасності, його вірші вже увійшли до шкільних підручників. Він автор більше як двох сотень пісень, які прикрашають репертуар провідних співаків не лише України, а й закордонних виконавців, десятка п’єс, які поставлені в багатьох театрах. За словами друзів, Рибчинський — це майстер-шлягер. Газета «День» опублікувала інтерв'ю з видатним українцем Юрієм Рибчинським з нагоди його ювілею, який у час карантину він святкує в сімейному колі. День народження у нього 22 травня. 

КАРАНТИН І... МУЗА

— Мені пандемія COVID-19 не заважає писати, — зізнається  Юрій РИБЧИНСЬКИЙ. — Навпаки, за цей час Муза не полишає і майже щоденно пишу. Навіть сам дивуюсь — звідки беруться вірші? Натхнення — те, про що справжній майстер не повинен навіть думати. Формули натхнення, як і формули кохання, не існує! А що стосується карантину, то днями виїжджав за місто і дивувався, чому Київ  фактично паралізований: кілометрові, на кілька годин корки, скували дороги... і це при тому, що більшість киян ще сидить вдома. А ще відчувається, що всі стомилися від карантинної ізоляції, тому на вулицях можна побачити чимало людей без масок, при чому старшого віку, бо молодь більше дотримується встановлених МОЗ правил...

«НЕ ХОЧУ ЖИТИ В КРАЇНІ, ЯКУ ПОБУДУВАЛИ ЛЕНІН І СТАЛІН»

Ювілей — це привід згадати про перші творчі кроки, знакові твори, події, зустрічі...

— У восьмому класі, попри захоплення живописом, спортом та театром я написав свій перший вірш, — згадує Юрій Євгенович. — Хоча   перші  мої поетичні спроби  стали для батьків несподіваними, адже чоловіки з родини Рибчинських мали схильність до малювання... Батько сподівався, що продовжу його стежку і піду по фінансовій лінії. Але ще школярем я познайомився з Лесем Танюком (який навчив азів поетичної майстерності, зацікавив українською культурою, відкрив  справжнього Павла Тичину, Василя-Еллана Блакитного, засвітив імена Миколи Зерова, Євгена Плужника)...  А згодом Євген Євтушенко став моїм першим серйозним критиком і порадником у поезії. Вже в дев’ятому класі мої вірші  друкували в республіканській пресі. Знаєте, в щоденнику я в той час записав: «Я не хочу жити в країні, яку побудували Ленін і Сталін, я не хочу жити в країні, де столиця знаходиться за межами моєї держави, я хочу жити в країні, яка буде називатися Україна»...

ДОЛЕНОСНІ ПІСНІ

Практично всі вірші Рибчинського легко лягають на музику, поет співпрацював із багатьма композиторами з різних країн, а не лише нашими співвітчизниками. Критики вважають, що майже кожний третій його твір — шлягер і випитують у поета, як писати пісні, щоб вони стали популярними? 

— Ніякого секрету немає,  — каже Рибчинський. — Просто в поезію треба вкладати душу — тоді твір знайде відклик у серцях людей. Це стосується й музики, яку пише композитор, а не коли він просто  використовує ритмічні речі. Я вважаю, що найкращі пісні  ти пишеш незалежно від твого стану, а тоді вірш самодостатній навіть без музики. Хоча мені легше писати текст коли вже є мелодія — тоді виходить емоційніше,  і не треба вигадувати в якому розмірі писати вірші... А ще коли мені не подобається музика, то я взагалі не берусь за твір. Мелодія повинна хвилювати... Хоча буває й так, що вірші першими з’явилися, а тоді вже шукаю до них композитора, і він вже повинен підстроюватись до тієї поетичної рамки, яку я завдав.

Для мене Ігор Поклад не просто співавтор, а друг ще з молодості. Важко сказати, як склалася б моя доля, якби не він, і чи писав би я взагалі пісні? Не знаю... Ми познайомилися ще в студентські роки. Я вчився в університеті, а Ігор у київській консерваторії. Вважаю, що мені пощастило і доленосна зустріч з геніальним композитором у жанрі пісні дала поштовх до мого шляху на естраду. До речі, після закінчення вишів, у кінці 1960-х, ми з Ігорем Покладом служили в армії і навіть опинилися в одному армійському ансамблі... Тоді й написали свою першу пісню «Глаза на песке», яку виконала популярна  співачка  Тамара Міансарова. І тоді прийшов успіх... Потім цю пісню співали різні виконавці. Радує те, що вже багато років інші наші з Ігорем Покладом пісні не втрачають популярності, а  «Чарівна скрипка» та «Дики гуси» навіть вважаються народними і їх співають виконавці не лише з України, а й інших країн світу...

Доленосною стала й «Свобода» — пісня з рок-опери «Біла ворона» (музика Геннадія Татарченка)... У 1989 р. відбулася прем’єра вистави, яку поставив Сергій Данченко в Театрі ім.І.Франка, а головні ролі виконали тоді молоді актори Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв. Нагадаю, то була перша рок-опера на українській сцені! Вистава 11 років йшла з супераншлагами. А коли в жовтні 1990 р. у Києві на площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності) розпочалася революція на граніті,  то під час акцій голодування студентів, які порушили важливе питання — становлення незалежності України,  лунала пісня «Свобода», яку співала Наталія Сумська...

Можна сказати, що  наша пісня «Свобода» брала участь у історичних подіях...

Нагадаю, що й у дні путчу в 1991 р. на радіостанції «Эхо Москвы» (яка в колишньому СРСР тоді пішла в підпілля) щогодини в ефірі лунала пісня «Свобода» з рок-опери «Біла ворона» у виконанні грузинської співачки Тамари Гвердцителі.  Можна сказати, що  наша пісня «Свобода» брала участь у історичних подіях...

«ШКОДА, ЩО ЗЕМНИЙ ШЛЯХ ІВАСЮКА БУВ ДУЖЕ КОРОТКИМ»

— Я познайомився з Володею Івасюком 1971 року на його батьківщині — Буковині. Це була весна ми з Ігорем Покладом приїхали до Чернівців. І наші  друзі-музиканти познайомили нас з Володею. Він запросив нас до себе додому (зараз у цій квартирі Меморіальний музей В. Івасюка. — Т. П.), потім разом ходили по місту, заходили в кафе, смакували сидр (молоде яблучне шампанське), який полюбляв Володя. Приязнь відчули з першої миті спілкування. Він такий був щирий, інтелігентний, ерудований, освічений, знав іноземні мови, вільно спілкувався французькою...  Потім ми часто зустрічалися у Львові, куди він згодом переїхав на навчання. А коли Володя бував у Києві, то зупинявся або в Івана Миколайчука, або в мене.  Ми спільно написали дві пісні «У долі своя весна» та «Кленовий вогонь».  Так вийшло, що вірш «У долі своя весна» був у мене вже готовий. Текст попросив написати Євген Мартинов, коли почув з яким успіхом ВІА «Самоцвєти» виконують «Вербу» (музика Е.Ханка).

Тоді, на початку 1970-х, у колишньому СРСР розпочався попит на естраді на  українські пісні. Але так вийшло, що поки я писав вірші, Мартинов віддав свою музику комусь з інших поетів, перепросив, що так вийшло...І текст лежав, як безбатченко. Одного разу зателефонував Івасюк і запропонував щось написати разом. Я запропонував вірші «У долі своя весна». Володі сподобалося і так народилася ця пісня, яка швидко стала популярною. До речі, його мелодія на багато була кращою, ніж у Мартинова. Так буває... А «Кленовий вогонь» писалася спеціально для Софії Ротару, яка збиралася на міжнародний конкурс естрадної пісні в Сопот. Спочатку над текстом працював Мирослав Ваньо, але Володю не все влаштовувало, і він попросив мене допрацювати вірші. До речі, цей наш спільний «Кленовий вогонь»  згодом отримав приз «Пісня року», а ще великий успіх твору додали також «Песняри» і Володимир Мулявін. Мені навіть важко сказати чиє виконання краще: бо в Соні вийшло класно, а в «Песнярів» — чудово! Коли запитую себе, що було у Володі найголовнішим, приходжу до висновку, що стрижнем його була дуже висока мета — стати великим композитором. Тому він ніколи не говорив про славу, ніколи не спекулював іменем, яке тоді було на устах у мільйонів людей.

Дуже шкода, що земний шлях Івасюка був дуже коротким, страшна смерть на злеті успіху, скільки в нього було планів, що не здійснилися... Остання наша зустріч відбулася в Києві за кілька днів до загибелі Володі. Ми йшли Хрещатиком, розмовляли. Володя закінчував Львівську консерваторію і хотів переїхати жити та працювати до Києва. Він признався, що у Львові йому погано, а тут можна більше писати, робити записи, спілкуватися з друзями. В той період я написав «Шлях до Тараса», Івасюк сказав, що як тільки здасть сесію, відразу ж візьметься за цю роботу, але... далі почалися дзвінки стурбованих батьків — зник син. Потім майже місяць невідомості і страшна звістка — Івасюка знайшли повішеним у Брюховецькому лісі... 22 травня 1979 р. Володю поховали на Личаківському кладовищі і замість свого дня народження я проводжав друга в останню путь... Похорон Володимира Івасюка перетворився на масову акцію. Домовину несли на руках від будинку до могили. Вздовж дороги стояли тисячі людей, тримаючись за руки... Провели композитора багатоголосним співом «Чуєш, брате мій». Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена... Потім біля могили Івасюка цілодобово чергували працівники КДБ, вони стежили, хто приходить, спалювали записки, які люди залишали. Кілька разів могила митця була сплюндрована, горіла... Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Та радянські чинуші не змогли стерти пам’ять про нього, а його пісні донині популярні!

Я присвятив Івасюку кілька віршів. Із Миколою Мозговим написали «Минає день, минає ніч», з Ігорем Покладом — «Скрипка грає», з Геннадієм Татарченком — реквієм «Пісня пам’яті», яку дуже проникливо виконував Назарій Яремчук...

«УСЕ ЖИТТЯ БУДЕ ЗАЙМАТИСЯ МУЗИКОЮ»

Інколи в ЗМІ Юрія Євгеновича називають композитором і це не помилка. Так, відомий поет почав писати музику. Нині в його творчому доробку є такі пісні, як «Генерал», «Романсеро», «Чоловік і жінка», «За тобою» та інші.

— Гороскопам  я не дуже вірив, — зізнається Рибчинський, — хоча ще в студентські роки мені показали гороскопи, які були складені ще під час Другої світової війни швейцарсько-німецьким астрологом Карлом Ернстом Крафтом (він передбачив крах Гітлера) і закінчувалися його «пророцтва» 2000. Ось  там було написано, що хлопчик, який народився 22 травня 1945 р., усе життя займатиметься музикою — тоді я тільки посміявся... Втім, за кілька місяців познайомився з Ігорем Покладом,  який був тоді ще студентом консерваторії та автором низки популярних пісень, зокрема шлягеру  «Кохана». Ця зустріч стала для мене історичною, оскільки круто змінила мою долю  — я став  поетом-піснярем. От і все життя займаюсь музикою... Поступово, співпрацюючи з багатьма  композиторами, я багато чому в них навчився. Хоча я не вмію грати ні на одному з музичних інструментів, але мелодії почав наспівувати, записуючи на магнітофон, а потім ці «нотатки» передавати професійним аранжувальникам. До речі, таким композитором — самоуком був генерал-майор МВД Олексій Екімян, який був автором таких шлягерів, як «Снігопад», «Побажання», «Сонячний дощ», «Вишнева сопілка» та інші.  Наприклад, пісню «Генерал» я написав для Алли Кудлай, «Романсеро» — для Катерини Бужинської...

«ПІСЛЯ АГРЕСІЇ КРЕМЛЯ ПРОТИ УКРАЇНИ Я РОЗІРВАВ ЗВ’ЯЗКИ ЗІ СВОЇМИ РОСІЙСЬКИМИ КОЛЕГАМИ»

 — Люди, які мають причетність до того, що сталося після Революції Гідності, яку підтримали анексію Криму і війну на сході для мене як мінімум — чужі, а як максимум — вороги...

Упевнений, що  будь-яку епоху такі питання, як мова, культура, завжди актуальні! Просто є речі, які на деякий час відволікають людей. Але якщо не вирішити питання мови і культури, то всі інші питання не вирішуються... Багато людей думають, що насамперед це економіка, а інші думають, що головне — це політика. Хоча в державах першої десятки світу питання мови і культури — в пріоритеті! Для мене моральним авторитетом був і залишився, якщо брати політику, В’ячеслав Чорновіл.  Якщо брати мистецтво — Ліна Костенко та Іван Драч. А ще всі співавтори мої — Микола Мозговий, Ігор Поклад, Олександр Злотник, Володя Івасюк — є  авторитетами. За цим стояли  твори, які могли створити лише вони. Знаєте, наше життя схоже на рояль, де є і білі, і чорні клавіші. Дуже хотілося б, щоб білих було, як у роялі, більше! Я проти  так званих у ЗМІ форматів і ніколи себе ним не відчував, бо вважаю, що кожна людина неповторна. В нас зараз дуже талановите покоління в естраді. Це Монатік, ONUKA... Я впевнений, що просто є талановиті  або не талановиті твори, виконавці, вистави, книжки...

Для мене моральним авторитетом був і залишився, якщо брати політику, В’ячеслав Чорновіл.  Якщо брати мистецтво — Ліна Костенко та Іван Драч. А ще всі співавтори мої — Микола Мозговий, Ігор Поклад, Олександр Злотник, Володя Івасюк — є  авторитетами

Знаєте, ще в середині  1970-х я почав займатися драматургією. Разом із композитором Вадимом Ільїним були написані мюзикли: «Пізня серенада», «Товариш Любов», «Брехуха», «Твір на тему про кохання», а за мотивами роману М.Булгакова спільно з Марком Мінковим 1989-го я написав мюзикл «Біла гвардія». Ці твори з великим успіхом йшли в театрах пострадянського простору...

На початку  1980-х я почав писати власні п’єси — так з’явилася  «Біла ворона» (про яку ми вже згадували). Знаєте, в цього твору цікава доля. Суперполярність після франківської прем’єри і понад 10 років аншлагів... І хоч як це здасться дивним, але після постановки Сергія Данченка жоден із українських театрів не зацікавився цією рок-оперою! Потім 2005 року «Театральна компанія Бенюк — Хостікоєв»  представила антрепризу — оновлену виставу з новими виконавцями... Минуло багато часу і, нині,  під час війни на сході, майже 10 різних театрів представляють публіці свої версії нашої «Білої ворони». Остання прем’єра з успіхом  відбулася на сцені Національної опери в постановці Максима Голенка. До речі, це вже третя його версія «Ворони»: в Рівненському та Миколаївському музично-драматичних театрах, а рік тому в Києві — в Опереті.  постать Жанни д’Арк залишається символічною для всіх, хто прагне до Свободи!

«Народ стає покірною юрбою,

Не маючи мети перед собою,

Якщо ж мета — велична,

як Свобода,

Юрба завжди, завжди стає

народом»!

Твір зовсім не постарів — досі актуальний!  Їм зацікавилися й за кордоном — планується постановка в Америці, зокрема в Техасі.

2005 року з композитором Ігорем Демаріним за мотивами роману Патріка Зюскінда було написано рок-оперу «Парфумер». Дозвіл автора, з великими труднощами, ми отримали, але як  концертний варіант... Прем’єра відбулася в «Новій опері» 2007 року, в якій брали участь 120 музикантів, хор, солісти з провідних театрів. Вийшло дуже потужно: від класики — до хард-року. Потім ще зробили яскраве шоу, яке показували на льодовій арені...

У 2008  році у репертуарі франківців з’явилася «Едіт Піаф. Життя в кредит», музику до якої написала моя учениця Вікторія Васалатій, яка виконала й головну роль. Це стало її акторським дебютом. Хоча вона не мала театральної освіти, але впоралась і переконала, що є талантом. У виставі представлені оригінальні пісні Вікторії, які вона чудово виконує, а не класичні композиції з доробку Піаф. Утім, вистава дуже подобається глядачам. І ця постановка І.Афанасьєва зробила Вікторію популярною і Васалатій уже багато років працює в трупі франківців, не тільки, як співачка, а й як акторка...

Знаєте, я написав продовження цієї теми — п’єсу «Марсель і Едіт», щоб у цій виставі вже лунали оригінальні пісні Піаф, яка є моєю улюбленою співачкою. Пропонував керівництву Національного театру ім.І.Франка новинку до постановки, але мені пояснили, що тоді доведеться знімати з афіші «Едіт Піаф. Життя в кредит»... Маю надію, що «Марсель і Едіт» зацікавить Національну оперету. Нині Богдан Струтинський робить ставку на оригінальні твори, зокрема й мюзикли. Зараз головне, щоби пандемія коронавірусу відпустила і театри змогли знову нормально працювати...

Я закінчив п’єси на біблійні сюжети «Цар Ірод» та «Юдіф», дописую твір про Понтія Пілата, готова «Жінка в до-мінорі» — це про Жорж Санд і Шопена. Сподіваюся, що «Жінкою..» зацікавиться Ростислав Держипільський і її поставлять у івано-франківському театрі.

СПОРТ І МУЗИКА ОБ’ЄДНУЮТЬ

Юрій Рибчинський міг стати не поетом і драматургом, а, наприклад, спортсменом. За словами Юрія Євгеновича, спорт супроводжував його все дитинство та юність. «Спочатку я займався фігурним катанням, потім — баскетболом, а з 13 до 22 років — стрибав з жердиною... Втім, серед моїх захоплень на першому місці стоїть футбол. Із дитячих років я відданий улюбленій команді — київському «Динамо». Старався не пропускати ні одного матчу! Легендарному  тренеру Валерію Лобановському присвятив дві пісні «Рудий соняшник» і «Повертайся», а супернападаючому Олегу Блохіну пісню «Віват, король!». До речі, я побував за останніх 15 років на всіх європейських матчах київського «Динамо» за кордоном... Це ціла частина мого життя.  Зараз страждаю, що  не можу повболівати, подивитися матчі, які скасовані через коронавірус по всьому світу...

Спорт  допоміг знайти дружину.

Минулого року святкували «золоте весілля» з дружиною Олександрою. Ми побралися  1 квітня 1969 року і до цього дня є чоловіком красивої, розумної жінки. Цьогоріч ми з Олександрою відмітили вже 51 річницю нашого подружнього життя! Одружилися в День сміху і такий міцний  у нас  вийшов жарт довжиною життя... Ми познайомились із Сашою під час змагань художніх гімнасток, вона там виступала... Спорт  допоміг знайти дружину.

Обожнюю внуків — їх у нас четверо: Микита, Данило, Георгій та Іван. Старший  живе в Києві, за професією журналіст, працює на телебаченні, нещодавно Микита одружився,  а троє інших онуків, на жаль, живуть за океаном —  у США, а тому ми дуже рідко бачимося... Втім, я себе вважаю щасливою людиною тому, що все життя займаюся улюбленою справою. Тішить, що на вулиці, чи в метро до мене підходять люди, просять дати автографи, дякують за пісні, які написані, цікавляться коли почують нові твори. Саме  тоді я розумію, що не даремно прожив життя. А коли по радіо чи телебаченню лунають мої твори, то по ним  можу пригадати коли, в який рік, і чому написав цю чи іншу пісню. Доля подарувала мені можливість спілкуватися з різними талановитими особистостями, і це щастя про яке навіть не мріяв.

Ювілейний вечір обов’язково відбудеться, але після карантину (в листопаді) і за традицією запрошу на гранд-вечір до Палацу «Україна», є домовленість з різними відомими музикантами і співаками.