Із книжки Григорія Гуртового ми знаємо, що Волинь — це край козацький. Те ж саме про себе може сказати й Слобожанщина, Поділля, а вже про Київщину й говорити нічого.
Та з робіт істориків ми дізнаємося, що козаки — це гурт розбишак, які займалися розбоєм...
Із книжки Григорія Гуртового ми знаємо, що Волинь — це край козацький. Те ж саме про себе може сказати й Слобожанщина, Поділля, а вже про Київщину й говорити нічого. Та з робіт істориків ми дізнаємося, що козаки — це гурт розбишак, які займалися розбоєм. І на цьому все. Не зміг цього твердження до кінця спростувати й дослідник українського козацтва Дмитро Яворницький. А хіба не можна припустити, а, може, так воно і є, що козацтво, формуючись як політична сила, змушене було вдаватись до військових акцій, які давали йому засоби до існування? Якщо вважати, що це був аморальний спосіб, то хто може придумати інший, який би дав ті ж самі результати? Напевно, хід тогочасного суспільного життя спричинив умови, які гуртували протестантів проти соціальної несправедливості в козацький рух. Якщо ж стверджувати, що ми походимо з тих самих коренів, які започаткували козацтво, то й ми повинні бути такими ж. Але ми не такі, ми миролюбна нація. Про це знає весь світ. І ми не соромимося того, що ми є нащадками козаків. То, може, вченим потрібно шукати інших засобів оцінки козацтва — цього унікального явища в світовій історії. Й починати цю оцінку не з його витоків, а з козацьких війн, під час яких відстоювалася незалежність України, і козаки свідомо віддавали своє життя за її волю, що є гордістю і прикладом для всіх нас. Утвердженню козацтва як політичної сили сприяла віра козаків у Бога. А ми знаємо, що банді грабіжників така віра не потрібна, бо не узгоджується з їхньою ідеологією. А козаки були істинними християнами і ненавиділи католицьку віру. То хто ж може сумніватися в тому, що козаки були не зграєю розбійників, а вірними захисниками рідної землі і святої віри, славними лицарями? Василь СОПРОНЮК. с. Троянівка Маневицького району.
