Курси НБУ $ 38.97 € 42.45
«Я хотів знайти у ЗСУ щось схоже на викладацьку діяльність у школі», - колишній учитель

Доньці дуже подобається, коли я повертаюся зі служби і забираю її зі школи або відводжу. Я відчуваю, що у неї велика гордість через те, що її батько - військовослужбовець, побував на війні.

Фото з архіву Олександра ЄГОРОВА.

«Я хотів знайти у ЗСУ щось схоже на викладацьку діяльність у школі», - колишній учитель

До війни Олександр Єгоров працював у Миколаївській загальноосвітній школі, викладав англійську мову у молодших класах. Однак після російської інтервенції на Донбас довелося перервати вчителювання і поїхати на Схід. Тоді Олександр не знав, що вже не повернеться до школи, і що далі його чекає військова кар’єра. Зараз Олександр Єгоров служить прес-офіцером 36-ї окремої бригади морської піхоти - до цього він ішов 5 років

ГОТУВАВСЯ НА ВИКЛАДАЧА ПЕРШОЇ КАТЕГОРІЇ, АЛЕ ВІЙНА ЗЛАМАЛА ПЛАНИ

-Ви були вчителем англійської мови, у вас 7 років педагогічного стажу. Розкажіть про цей досвід.

-Я почав свою кар’єру викладача у 2008 році. У мене дві педагогічні освіти, за спеціальностями викладач молодших класів і викладач англійської мови та зарубіжної літератури. Викладав я з 2008 і до 2015 року, потім пішов на війну по мобілізації. Після демобілізації підписав контракт і досі служу у Збройних силах. 12 травня було 5 років, як я в ЗСУ.

У школі в основному я викладав у 1-4 класах. Я вважав, що перші-четверті класи – це основа, фундамент. Це найвідповідальніша ланка. Там потрібно не тільки знання, а ще й уміння зацікавити дітей, щоб у майбутньому вони вивчали і любили англійську мову. Це було дуже відповідально - викладати таким маленьким дітям.

-Вам вдавалося знаходити ці підходи? Зацікавити таких маленьких дітей вивчати іноземну, як на мене, для цього потрібен хист.

-Звичайно, вдавалося. У мене був великий досвід. Я 9 років вивчав педагогіку, у виші навчальна діяльність поєднувалася з практикою у загальноосвітніх закладах. Щоб зацікавити малечу, мені доводилося використовувати різні методи та прийоми. Я викладав у Миколаївській загальноосвітній школі №57 ім. Т.Г. Шевченка. У нас були лінгафонні класи з інтерактивними дошками, комп’ютерами, так що з цим проблем не було. Один з таких кабінетів очолив я. До моменту війни, коли я пішов на фронт, я вже був викладачем ІІ категорії і готувався атестуватися на першу. Але війна зламала мої плани.

-І як діти відреагували на те, що the teacher will go to the war?

-Дуже засмутилися. Після мобілізації я зустрічав знайомих викладачів, які говорили, що у моїх дітей хороший рівень англійської, і що всі сумують за Олександром Анатолійовичем. А коли навідувався до школи, то це завжди обійми і теплі слова.

-У вас є власні діти?

-У мене старша донька і молодший син. Коли я поїхав на війну, донька пішла у перший клас.

-Ви самі сказали, наскільки важливі перші шкільні роки, але вас не було поруч з донею. Мабуть, ваш внутрішній педагог страждав від того ще більше?

-Мене неймовірно засмучували ці моменти, тому що це був такий відповідальний період. Я повинен був бути з дитиною, супроводжувати її, тому що перший клас – це кризовий момент для дитячої психіки. Вона була у дитячому садку, а тут пішла до школи: нові предмети, відповідальність. Це дуже тяжко. Донька тоді іноді говорила, що «у всіх тато як тато, а мій - десь у полях». Але зараз я пояснюю їй, чому так сталося.

Їй дуже подобається, коли я повертаюся зі служби і забираю її зі школи або відводжу. Я відчуваю, що у неї велика гордість через те, що її батько - військовослужбовець, побував на війні. Викладачі запитують її, як твій тато. Вона постійно усім розповідає про мене.

Доньці дуже подобається, коли я повертаюся зі служби і забираю її зі школи або відводжу. Я відчуваю, що у неї велика гордість через те, що її батько - військовослужбовець, побував на війні.

МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ, Я СЕБЕ ТУТ ЗНАЙШОВ

-Куди вас відправили по мобілізації?

-Відразу в Слов’янськ, там дислокувався наш підрозділ. Це вже була п’ята хвиля, тому Слов’янськ, Краматорськ вже був глибоким тилом. Але виконували ми різноманітні завдання по всій Донецькій та Луганській областях, на всіх лініях оборони - виїзди, підсилення тощо. По мобілізації я був рік і місяць.

-Чому після демобілізації ви вирішили не повертатися у школу, а підписати контракт?

-Я хотів піти в морську піхоту, навіть відношення взяв. Але у мене тесть артилерист, і він загітував мене піти в артилерію. Тому контракт я підписав з 406-ю окремою артилерійською бригадою імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова ВМС ЗСУ, там я прослужив близько 3 років і потім перевівся до 36-ї бригади морської піхоти.

-Це тому що ви так сильно мріяли служити у морській піхоті, артилерія не припала до душі? Чи просто у 36-й умови служби були кращі?

-Я хотів ще з самого початку, вона мені дуже подобається. В артилерії я починав службу зі звичайного матроса, у «Десні» пройшов підготовку, отримав спеціальність «механіка-водія» МТЛБ, БМП, зенітно-самохідної установки «Шилка» і ЗРГК «Тунгуска». Ось ці чотири гусеничні бойові машині я освоїв, міг їх водити і обслуговувати. Згодом я отримав звання «молодший сержант» і був призначений на посаду командира бойової машини, проте через деякий час мене відправили на офіцерські курси до Національної академії сухопутних військ ім. Сагайдачного. Там я отримав спеціальність заступника командира батареї, командира роти. Це вже був кінець 2017 року, я отримав звання молодший лейтенант. У 2017-му в 406-й приступив до виконання завдань заступника командира протитанкової батареї.

Тож у 2017-му я повернувся в свою протитанкову батарею. У складі підрозділу був на бойовому чергуванні поряд з АР Крим. У разі наступу противника з анексованої території наша місія полягала в тому, щоб не дати військовій техніці розгорнутися в бойовий порядок.

Після повернення розпочалася моя журналістська діяльність, я був відкомандирований до прес-служби Командування Військово-Морських Сил ЗС України. Потім поїхав до Києва проходити курси військового журнастіста.

У 2019 році я знову потрапив в ООС у складі 406-ї бригади, але вже виконував завдання за призначенням на Приазовському напрямку по лінії Широкино-Павлопіль. Звідти мене прокомандирували до 36-ї бригади, і там я вже виконував завдання прес-офіцера. 10 червня у мене буде рік, як я проходжу службу у морській піхоті.

-Нарешті мрія здійснилася?

-Так. Я здав фізпідготовку, 19 травня ми подолали психологічну смугу перешкод і отримали берет морського піхотинця.

-І що він для вас значить? Чому для вас це так важливо?

-Ну по-перше, я з дитинства не люблю виділятися. Люблю бути, як усі, в однострої. А по-друге, дуже хотів пройти цей обряд, цю смугу, і бути, як усі, в команді найкращих.

На право носіння берета кольору штормової хвилі проводиться ритуал складання Клятви морського піхотинця – давня традиція була започаткована в анексованому Криму, у Феодосії, 1-м окремим батальйоном морської піхоти. Одним з етапів є подолання психологічної смуги перешкод. І з кожним роком вона стає складнішою, ніж попередня. Ми пройшли понад 5 кілометрів на пересічній місцевості з природними перешкодами та штучними інженерними загородженнями, а також подолали водну перепону за допомогою плавзасобу. Під час проходження смуги було нелегко, оскільки погода виявилася теплою і безвітряною, а піщаний ґрунт примушував витрачати більше сил. В думках одне – треба йти тільки вперед і дійти до фінішу.

-Ви так захоплено розповідаєте про етапи своєї служби. Ніколи не хотіли повернутися в школу до дітей?

-Були такі моменти, коли на якісь свята ми ходили до школи, розповідали дітям про свою діяльність у Збройних силах. Звичайно, серце кров’ю обливається, хочеться повернутися, стати біля дошки – як-не-як, а 9 років я провчився на це, 7 років пропрацював. Звичайно, тягне. Якщо не складеться у ЗСУ, я повернуся. Завжди повинен бути запасний варіант.

Але мені подобається у Збройних Силах, я себе тут знайшов. Я починав з низів і вже дістався до управління бригади – офіцер служби зав’язків з громадськістю. А був звичайним матросом. Я вважаю, що це успіх. Цей підйом був дуже тяжкий для мене, я вибивався, шукав собі те, що було б до душі. Я постійно хотів знайти у Збройних Силах щось схоже на викладацьку діяльність у школі. Хотів навчати. Тому пішов офіцером. Будучи на посаді заступника командира у мене був підлеглий особовий склад, їх потрібно було навчати, пояснювати, все як з дітьми. Я вмію працювати з людьми, шукати до них підходи. А методика одна, її можна використовувати як для дітей, так і для дорослих.

ВОЄННА ЦЕНЗУРА ТА СПІВПРАЦЯ З ЖУРНАЛІСТАМИ

-Оскільки ви були в 2015 році на Донбасі, і в 2019-му вже в ООС, звісно, бачили і не можете заперечити, що механізми співпраці з цивільними журналістами відрізняються. Зараз гвинтики закручені іноді так, що журналістів просто привозять на позицію, дають коментар, садять в авто і везуть назад. На цьому вся робота закінчується. Військовослужбовці бояться сказати зайвого, щоб не отримати по шапці від командира. Зрозуміло, що в умовах війни підрозділ на першій лінії хоче себе убезпечити. Однак наскільки, на вашу думку, думку прес-офіцера, воєнна цензура в районі ООС здорова (в сенсі здорового глузду) і чи не шкодить вона самій українській армії і суспільству?

-Стосовно суспільства: треба їм побільше пояснювати і розповідати, що відбувається на війні. Тут я повністю згоден. І не тільки українському супільству, а й міжнародному. Якось я працював з британським фрілансером Різом Лінчем, який висвітлював наш збройний конфлікт з РФ у британській пресі. Він розповідав, що у Великій Британії зовсім не знають, що зараз відбувається в Україні, вже минуло 6 років і всі забули, що у нас війна.

Стосовно військової цензури. Є такі моменти, як моніторинг противника. Випливає дуже багато інформації про наші укріплення, про місцезнаходження наших підрозділів. Якщо не дотримуватися інструкції під час інтерв’ю українськими ЗМІ, то виникає ймовірність витоку інформації, яка може нашкодити нашим військовослужбовцям.

-Чи моніторять свого противника так само українські підрозділи? Що це за інформація, наскільки може бути цінною?

-Звичайно, збирається така інформація. У кожному бойовому підрозділі існує відділ з моніторингу та протидії. Зібрана інформація аналізується і відповідно до цього будується стратегія дій. Також наша розвідка слідкує за цим. Зі свого боку я теж займаюся моніторингом і надаю різного роду інформацію, яка перевіряється та аналізується.

-Боги армійської пропаганди – це, звісно, американці. Так, як вони знімають художні фільми про свою армію, не знімає, мабуть, ніхто. Чого бракує українцям, щоб знімати такі фільми про своє військо? Є поодинокі успішні проєкти, але в загальному масштабі уся пропаганда ЗСУ – це прісне перерізання стрічок, відкривання корпусів чи вітання командира зі святами.

-На мою думку, для запуску потужних проєктів для боротьби в інформаційному просторі потрібне чимале фінансування, в умовах війни, на жаль, у нашій країні бракує коштів. Реформування військових ЗМІ протікає дуже повільно. Я вважаю, що з роками у нас теж все буде добре з цим, як і в американців.

Для того, щоб реалізувати себе як професіонала, мені потрібно постійно підвищувати рівень кваліфікації та самовдосконалення. Я володію англійською мовою і дуже хотів би поїхати до Америки, освоїти нові та розширити існуючі знання, уміння та навички, набути необхідної компетенції. Це була б чудова нагода перейняти досвід роботи прес-служби Збройних сил Сполучених Штатів Америки. Навіщо щось придумувати своє, якщо все вже придумано до нас? Просто треба поїхати, пройти навчання і практикувати у вітчизняних Збройних силах. Під час виконання завдань у районі операції Об’єднаних сил мав змогу спілкуватися з іноземними журналістами і військовослужбовцями. У одному з підрозділів морської піхоти проходять службу за контрактом громадяни Великої Британії. Це одна з причин, чому я пішов у морську піхоту, я розумів, що тут я зможу реалізувати свої знання і бути корисним.

-Як взагалі з англійською мовою у Збройних силах? Мабуть, військовослужбовець, який досконало нею володіє, це рідкість?

- Ні, чому, у нас у бригаді дуже багато таких людей, які володіють англійською, і не тільки офіцери, а є і матроси. Наші військовослужбовці брали участь у різноманітних навчаннях і мали можливість підвищити свої комунікативні навички, тому зараз непогано розуміють військову тематику.

-Що відбувається зараз із вербуванням у морську піхоту? Наскільки успішна інформаційна кампанія? Чи багато бажаючих?

-Морська піхота – єдиний рід військ у Збройних Силах України, який виконує завдання з повітря, з моря та на суходолі. На мою думку, це спонукає молодь іти на військову службу до наших лав. Слід зауважити, що бригада морської піхоти включає в себе десантно-штурмові, танкові та інженерні підрозділи, артилерію та інші. Це своєю чергою дозволяє обрати саме те, що більше до душі.

Ірина Сампан, для Цензор.НЕТ

Telegram Channel