ЧИ ПОТРІБНІ ВЛАДІ АКТИВНІ ВИБОРЦІ?
Мимовільний репортаж під дверима дільничної комісії...
Мимовільний репортаж під дверима дільничної комісії.
Валентина ХМЕЛЬОВСЬКА
За адресою Кравчука, 5, як власниця квартири, я прописана в обласному центрі з 1988 року. Та відколи у 1993-ому в зв’язку з одруженням поміняла прізвище й, відповідно, паспорт, почалися проблеми. Запрошення на вибори мені вперто приносили на старе прізвище, яке не співпадало із прізвищем у паспорті. А після того, як я кілька разів у дільничній комісії писала заяви із додаванням ксерокопій свідоцтва про одруження та паспорта з проханням поміняти прізвище у списках виборців, я з тих списків зникла взагалі й безповоротно.
Під час кожного із трьох турів минулих президентських виборів права голосу щоразу добивалася тим же шляхом: писала дільничній комісії заяву і додавала ксерокопію паспорта. Але й це не стало підставою для внесення у постійні списки. На початку року невістка, яка перевіряла списки родини у міській раді, знову мене там не виявила, тому попросила дані паспорта, аби зробити до тих списків поправку.
Та марно. І на цей раз запрошення принесли на всіх членів сім’ї, окрім мене. Наступного дня з ксерокопією паспорта приречено побрела в дільничну комісію, але її двері були замкнуті. Та оскільки до виборів було далеко, я особливо не хвилювалася, ще встигну... Потім тривале відрядження, хвороба. І ось учора перед десятою ранку прийшла на виборчу дільницю № 60/570 в Луцьку. Під замкнутими дверима стояла дівчина, як з’ясувалося з розмови, член дільничної комісії. Вона заспокоїла, що голова або секретар комісії з’являться о 10-ій. Тим часом почали надходити люди. Юнак в окулярах нервово поглядав на годинник і намагався написати якусь заяву прямо на коліні, підставивши дипломат. Жінка чекала, аби взяти відкріпний талон. А ремонтники з ЖЕКу, озброївшись віниками на довгих палках, змітали зі стелі павутиння разом із пилюкою прямо на голови людям, навіть не попередивши про свої наміри, не попросивши вийти. Зрештою, невдахам-відвідувачам не було куди подітися, бо й на сходовій клітці проводили таку ж операцію.
Прочекавши у таких умовах ще 15 хвилин, змушена була піти, бо робочий день у редакції також починається о 10-ій годині. У зв’язку із побаченим виникло кілька запитань. Перше, найпростіше: чи не можна було позмітати павутиння у коридорах жеку трохи раніше, коли там ще не було відвідувачів? Друге: коли можна застати вельмишановного голову комісії, бо часу до виборів уже зовсім обмаль? І третє, найголовніше: у яку інстанцію мають звернутися виборці, такі, як автор цих рядків, як Галина Дмитрівна Разумік із вул. Дубнівської, 34, яка вже 30 років прописана у своєму будинку, але в списки виборців ні вона, ні члени родини не потрапили, та інші лучани, які опинилися в аналогічній ситуації, аби їх нарешті “навічно” вписали у списки і вони б більше не тратили часу й нервів на відстоювання свого законного, гарантованого Конституцією України права голосу?!
Валентина ХМЕЛЬОВСЬКА
За адресою Кравчука, 5, як власниця квартири, я прописана в обласному центрі з 1988 року. Та відколи у 1993-ому в зв’язку з одруженням поміняла прізвище й, відповідно, паспорт, почалися проблеми. Запрошення на вибори мені вперто приносили на старе прізвище, яке не співпадало із прізвищем у паспорті. А після того, як я кілька разів у дільничній комісії писала заяви із додаванням ксерокопій свідоцтва про одруження та паспорта з проханням поміняти прізвище у списках виборців, я з тих списків зникла взагалі й безповоротно.
Під час кожного із трьох турів минулих президентських виборів права голосу щоразу добивалася тим же шляхом: писала дільничній комісії заяву і додавала ксерокопію паспорта. Але й це не стало підставою для внесення у постійні списки. На початку року невістка, яка перевіряла списки родини у міській раді, знову мене там не виявила, тому попросила дані паспорта, аби зробити до тих списків поправку.
Та марно. І на цей раз запрошення принесли на всіх членів сім’ї, окрім мене. Наступного дня з ксерокопією паспорта приречено побрела в дільничну комісію, але її двері були замкнуті. Та оскільки до виборів було далеко, я особливо не хвилювалася, ще встигну... Потім тривале відрядження, хвороба. І ось учора перед десятою ранку прийшла на виборчу дільницю № 60/570 в Луцьку. Під замкнутими дверима стояла дівчина, як з’ясувалося з розмови, член дільничної комісії. Вона заспокоїла, що голова або секретар комісії з’являться о 10-ій. Тим часом почали надходити люди. Юнак в окулярах нервово поглядав на годинник і намагався написати якусь заяву прямо на коліні, підставивши дипломат. Жінка чекала, аби взяти відкріпний талон. А ремонтники з ЖЕКу, озброївшись віниками на довгих палках, змітали зі стелі павутиння разом із пилюкою прямо на голови людям, навіть не попередивши про свої наміри, не попросивши вийти. Зрештою, невдахам-відвідувачам не було куди подітися, бо й на сходовій клітці проводили таку ж операцію.
Прочекавши у таких умовах ще 15 хвилин, змушена була піти, бо робочий день у редакції також починається о 10-ій годині. У зв’язку із побаченим виникло кілька запитань. Перше, найпростіше: чи не можна було позмітати павутиння у коридорах жеку трохи раніше, коли там ще не було відвідувачів? Друге: коли можна застати вельмишановного голову комісії, бо часу до виборів уже зовсім обмаль? І третє, найголовніше: у яку інстанцію мають звернутися виборці, такі, як автор цих рядків, як Галина Дмитрівна Разумік із вул. Дубнівської, 34, яка вже 30 років прописана у своєму будинку, але в списки виборців ні вона, ні члени родини не потрапили, та інші лучани, які опинилися в аналогічній ситуації, аби їх нарешті “навічно” вписали у списки і вони б більше не тратили часу й нервів на відстоювання свого законного, гарантованого Конституцією України права голосу?!