Проблем с чеченцями на Волині практично немає. Одні стверджують, що причина тому – висока кваліфікація наших правоохоронців, інші...
Проблем с чеченцями на Волині практично немає. Одні стверджують, що причина тому – висока кваліфікація наших правоохоронців, інші співають дифірамби місцевим авторитетам, котрі вчасно вжили необхідних профілактичних заходів.
Сергій БОРТНІКОВ
Але саме з ними наша громадськість спочатку пов’язувала бандитський напад (з метою пограбування) на турецький автобус “Мерседес”. Втім, як з’ясувалося згодом, винні у таких розмовах не волиняни, цілком лояльно налаштовані до представників інших національностей, а самі грабіжники, котрі, відкривши безладну стрілянину в салоні, почали кричати: “Чеченський рекет”. Якщо у в’язниці, де відбувають покарання “герої” цієї оповіді, знайдуться справжні представники маленького але гордого чеченського народу, вони поза сумнівами зможуть гідно оцінити “чорний гумор” своїх сусідів-грузинів… Отже, осінь 1995 року. У далеку путь з Луцька вирушає автобус турецької фірми “Сенмез” з кількома десятками волинян “на борту”. Багатьох з них я знаю доволі добре. Як-не-як, рідний брат свого часу регулярно возив групи туристів до Стамбула і назад. Того разу він, правда, не поїхав. Мабуть, передбачав халепу. А ось його (і мій) товариш - Олександр Живко, котрий нині мешкає у Києві, потрапив, як то кажуть, “під роздачу”. Але вчасно “зробив ноги”. Йому й слово. - Тоді “Сенмез” тільки починав свою діяльність у нашому місті. І я спочатку вагався: їхати - не їхати... Всі питання зняв твій братець. “Фірма надійна, автобус - класний, з кондиціонером. Водії - турки, проблем з ними не буде”… Коротше кажучи, переконав він мене. Нашвидкуруч зібравшись, я вирушив у дорогу. Розташувався, за звичкою, у самісінькому “хвості” автобуса. Біля “вольєра”, як ти назвав місце за останнім рядом сидінь, - пам’ятаєш? Сіли с Юрою Тяпуновим, разклалися, врізали по соточці. Все, як завжди… Ти ж з нами їздив - знаєш... А тут “чорний” поруч влаштувався. Сидить набичений, очима по боках пострілює. Як стало відомо – він вмовив шофера підвезти його до Чернівців… Я - нуль емоцій. Хоче - нехай їде. Хіба шкода? Коли вибрались на дубнівську трасу, другий водій підійшов до нашого сусіда і попросив перед’явити документи. По-своєму, по-турецьки. Той щось відповів. Теж не російською. Як я здогадався, просто обклав його матом. Бо шофер відверто засмутився. - Будьте обережні. Це погана людина. Дуже, - сказав, звертаючись до нас. Тому пильному туркові ми всі зобов’язані по вуха. Якби не він – злочин відбувся б суворо за сценарієм… А так… Поблизу Дубно знаходиться пост ДАІ. “Чорний” зрозумів, що його здадуть, як тару у приймальний пункт, і почав діяти раніше, ніж було заплановано... Біля повороту на Крупу він вихопив з рукава ствол і почав нервово стріляти у повітря. При цьому дико кричав: “Чеченський рекет!” Невдовзі до нього приєднався ще один “чорнявий”. Де він узявся – я не знаю… “Мерс” почав гальмувати і невдовзі зупинився... Ми з Юрою відчинили задні двері. Але нас випередила одна спритна тітка. Наче танк, ломанула кукурудзою, що росла відразу за узбіччям, лише стебла затріщали! Цілу просіку проклала. Більше з автобуса ніхто вискочити не встиг - інший бандюган заблокував вихід. І я вже не бачив, що було далі... Нічого цікавого для мого приятеля у салоні не відбувалося. Грабіжники просто пройшлися вздовж посадкових місць і забрали гроші у розгублених пасажирів. Не знехтували й деякими речами - набили дві сумки й залишили автобус. Дані про здобич злочинців були вельми суперечливими. У пресі фігурували цифри від 3 до 20 тисяч американських доларів. Така розбіжність викликана тим, що “жертви бандитизму” у заявах почали свідомо завищувати втрачені суми. Мабуть, сподіваючись таким чином отримати компенсацію за змарнований вояж. Але правоохоронні органи “перехитрили” усіх. Грошей повертали рівно стільки, скільки “човники” могли підтвердити відповідними документами. Але ж не секрет, що наші не надто законослухняні громадяни завжди беруть з собою трохи більше коштів, ніж дозволено. Одначе повернімося до “наших баранів”. Спочатку грабіжники намагалися заплутати сліди і рвонули праворуч, в бік Крупи, потім повернули назад і кинулися до Лищенських ставків. Там і залягли у плавнях: все ж таки - білий день, блукати селами з торбами, набитими грошима і чужим барахлом, - небезпечно... Далі я надам слово одному з безпосередніх учасників міліцейської спецоперації, котрий вирішив не афішувати своє ім’я: - Щойно надійшов сигнал про бандитський напад на автобус, всіх вільних правоохоронців кинули у район Лище - Крупа. Деякі наші хлопці навіть не мали уявлення, на який ризик наражаються, і були взагалі без зброї... Начальство відразу визначило коло, де могли переховуватися бандити. Я стояв поруч і чув, як один керівник операції казав іншому: “Даю голову на відсіч, що вони тут - у плавнях. Повір мені, старому мисливцю...” Звідки така впевненість - я не знаю. Може, оперативне чуття, може - просто досвід, але так воно, зрештою, і виявилося... Вирішили викурити злочинців сльозоточивим газом, але шашок у нас з собою не було. А виписувати зі складу - сплине дорогоцінний час! Тоді пустили собаку... Вона й вивела на грабіжників... Повторюю, це думка одного з рядових виконавців. А ось коментар керівника — Леоніда Івановича Зубанова, на той час першого заступника начальника УМВС у Волинській області. На жаль, нині його вже немає серед живих… - Почну з кінця. Твердження про те, що не всі наші співробітники мали табельну зброю і що у нас не було газових шашок – м’яко кажучи, не відповідають дійсності. “Черемуху” ми не застосовували, бо й самі могли опинитися у радіусі ураження, а одягати весь особовий склад у протигази, сам розумієш, не було необхідності... Тепер стосовно впевненості у тому, що грабіжники переховуються у плавнях. Так, вона мала місце. Але це не сліпе передчуття і навіть не наслідок багаторічної служби в органах, а тверезий аналіз оперативної обстановки, досконале знання місцевості, у якій вчинено злочин. Ми пустили слідами злочинців декілька службових собак. Одна з них помітила грабіжника, коли той лишень на мить висунувся з очерету. Тоді й вирішили почати штурм. Пустили вперед двох вівчарок, за ними - бійців “Беркуту”. Хлопці діяли на диво злагоджено, кваліфіковано. Бандити були затримані і взяті під стражу, їхня “виручка” доправлена в УВС. Ніхто з наших співробітників не постраждав. Якоюсь мірою нам пощастило – в одного з утікачів закінчилися набої, у іншого - заклинило зброю. Гроші (близько двадцяти тисяч доларів США) дійсно повертали потерпілим згідно з наданими документами. А як би ти хотів? Аби хтось “від балди” написав, що у нього забрали десять тисяч, і ми відстьобнули десять? Ясно, що дехто грошей не дорахувався, але ми не привласнили собі жодного цента... Ще один урок для наших громадян: ввозите чи вивозите валюту – обов’язково вказуйте всю суму в митній декларації, купуєте долари в банку - зберігайте документи. Тоді проблем не буде. І коли, не приведи господи, з вами трапиться щось на кшталт того, що відбувалося на дубнівській трасі, – ви почуватиметеся набагато впевненіше, ніж ті, хто ховає незадекларовану валюту... Від себе додам: “чеченський рекет”, як вже говорилося, влаштували грузини. Їхній “труд” гідно оцінив наш суд…
