ВИБОРИ МИНУЛИ, а проблеми і невизначеність залишаються

З ряду причин нинішні вибори до парламенту і органів місцевого самоврядування були особливими. Це були перші вибори після Помаранчевої революції і вони мали визначити, наскільки підтримується у суспільстві курс на демократичні перетворення команди нового Президента. Це були перші вибори виключно на пропорційній основі, тобто за партійними списками. Це були вибори після несподіваних бурхливих подій у помаранчевому таборі із дуже серйозними звинуваченнями у зраді ідеалам Майдану і гучними відставками на верхніх щаблях державної влади. Нарешті, це були вибори після року роботи нової влади, року, який за показниками економічного розвитку, ходом заявлених реформ у різних сферах, за рівнем життя народу був далеко не найкращим і викликав немало розчарувань.
Найбільше непорозумінь і нерозберихи викликала пропорційна система. Невідомо чим керувались і з ким радились депутати вкупі з політиками, приймаючи таке “прогресивне”, на їх погляд, рішення. З людьми, які їх обрали, вони, напевно, не радились. Серед простих, так би мовити, виборців я не зустрічав таких, які б схвалювали нову систему. І оці посилання на закордонний досвід, розглагольствування про відповідальність партій, які прийдуть до влади, не можна сприймати всерйоз. Хоча б тому, що досвід країн з усталеною демократією механічно переносити на наш грунт не варто з огляду на наш менталітет та рівень політичної культури суспільства. Та й мажоритарної виборчої системи в світі ще не списано в архів і вона в багатьох країнах добре прислужується демократії.
Думаю, є всі підстави стверджувати, що нова система виборів виключно на пропорційній основі ще більше віддалила людей від суспільно-політичних процесів, позбавила їх можливості реально впливати на формування влади. Адже всі оті набридливо рекламовані п’ятірки, не говорячи вже про загальні виборчі списки партій і блоків, складалися невідомо за якими критеріями, з приводу цього ніхто думки електорату не питав. Поза тією чи іншою партією мало кому відомо, хто стоїть за прізвищами у списку, що собою представляє кожен кандидат. Хіба тут хоч пахне демократією?! Народ влучно визначив те, що відбувалося на виборах,— обирати кота в мішку.
Ми стали свідками того, що навіть у самих партіях не могли толком розібратися із своїми достойниками. Член політради Блоку Юлії Тимошенко, наприклад, у розпал передвиборної кампанії раптом почав вимагати виключення із списку, здається, семи десятків кандидатів, які, на його думку, недостойні довір’я. Непоодинокі були випадки “перебігання” із одних списків в інші. А списочний склад Партії регіонів уже давно став притчею во язицех з огляду на його яскраво виражену клановість. А що ми, виборці, за таких умов могли знати про ділові, політичні і моральні якості кандидатів? Хіба що те, що нам скажуть про них “штабісти” партій і блоків. А вони вже не скупились для своїх на похвальні слова.
Зате для політичних супротивників учасники виборчих перегонів не шкодували ні дьогтю, ні отруйних стріл. Здавалося, нікого не цікавили проблеми країни і людей, ніхто не збирався їх об’єктивно і глибоко аналізувати, висувати нові ідеї та вирішення, а вся енергія спрямовувалась на чорний піар, на компрометацію опонентів. Особливо дивно і боляче було спостерігати, як поливали один одного брудом колишні соратники по Помаранчевій революції. І часто, як не прикро, ініціатива в цьому виходила від Президента. Та, власне, важко знайти серед учасників виборчих перегонів політичну силу, яка б не грішила чорним піаром. Завзяті інформаційні війни розсварили весь політикум, а це не могло не накласти свій відбиток на суспільство. Про піднесення патріотичних почуттів, чого слід би було чекати від виборів, говорити не доводиться, навпаки — це породжувало підозрілість, недовір’я між людьми, навіть злобу і агресію, що відчувалось навіть на виборчих дільницях.
Відчуження людей від політичного життя, слабка поінформованість про істинний стан речей, штучність партійного принципу формування влади найбільше проявилося на виборах в органи місцевого самоврядування. Більшість партійних осередків створювалась формально і нашвидку, під вибори, невідомо кого вони представляють. Чисельність і кадровий потенціал їх мізерний. Вони часто навіть не мали кого делегувати у виборчі комісії, то що вже говорити про здійснення владних повноважень. Але, незважаючи на це, правили бал на виборах. І це називається самоврядування? Це пародія на нього, якийсь малозрозумілий варіант вузькопартійного, а точніше сказати — вузькокланового, кумівського самоврядування.
Нинішні вибори дорого, дуже дорого обійшлися народу. Експерти стверджують, що за затратами ця виборча кампанія побила всі рекорди. Ми бачили, які великі гроші крутилися і в нашій області, як ними смітили. Я із жахом читав інформацію, що нинішні вибори нам обійшлися у чотири рази дорожче, ніж президентські в Америці. Де беруться, якими невідомими каналами течуть в руки новоявлених нуворишів такі немислимі кошти в той час, як їх не вистачає на найнеобхідніше — на боротьбу із бідністю, на лікування малозабезпечених людей, на ліквідацію такого ганебного явища, як дитяча бездоглядність, на освіту, культуру. На багато що нам не вистачає грошей, а на вибори вистачає завжди.
Є закони, які регламентують витрати на вибори через спеціальні фонди, є кошти, які виділяються на ці цілі з бюджету. Але те, що витрачається на різні піар-заходи, не йде ні в яке порівняння з цими сумами. Офіційно виділялося на вибори мільярд гривень, а реально пішло в кілька разів більше. І то ж рівнозначне тому, що викинути гроші на вітер. Бо ніякої, навіть найменшої користі для людей і держави ці витрати не приносять. Навпаки — вся передвиборна веремія спрямована на те, щоб одурманити, дезорієнтувати людей, маніпулювати їх настроями. Цими днями міністр фінансів Віктор Пинзеник повідомив неприємну новину — план бюджетних надходжень за перший квартал не виконується, знову йде масове відмивання грошей через офшори. І пояснюється це, мовляв, виборами. Здавалося б, тут мають сказати своє слово правоохоронні органи, але вони мовчать, бо закон у нас для багатих неписаний.
Не дивно, що при такій організації і такій спрямованості виборчих кампаній у нас завжди виникають різні несподіванки, непередбачувані повороти. Цього разу їх, можливо, було навіть більше, як звичайно. До найбільших несподіванок можна, мабуть, віднести третє місце із дуже скромним результатом “Народного союзу “Наша Україна” — у 2,3 раза нижчим, ніж у Партії регіонів.
Аналітики у зв’язку з цим звертають увагу на дві обставини. Керівництво штабу “Нашої України” не помітило тенденцій і головного стратегічного контуру кампанії-2006. І замість того, щоб активно атакувати синьо-блакитних, постійно робили наскоки на колишнього союзника — БЮТ. І виходило, що, закликаючи “Не зрадь Майдан!”, самі його й зраджували, особливо що стосується головного лозунгу помаранчевих — “Бандитам — тюрми!”. І друга обставина – сподівання, не особливо напружуючись, виграти кампанію на особистому потенціалі Ющенка. А потенціал цей через його оточення і внаслідок непослідовних, а то й відверто суперечливих його дій помітно знизився. Звичайно, конфронтаційне, хаотичне ведення кампанії-2006 позначилось на результатах. Але очевидно й інше: при таких невиразних полководцях, як Юрій Єхануров і Роман Безсмертний, здобути перемогу важко навіть при вдалій стратегії і тактиці.
Непередбачуваним стало і повне фіаско Народного блоку Володимира Литвина. Коли партія діючого спікера Верховної Ради, який позиціонував себе як миротворець і консолідуюча сила, що займала виважену позицію в багатьох складних для суспільства ситуаціях, не проходить у парламент, це змушує серйозно замислитись. І не тільки не проходить, а набирає менше голосів, ніж політична сила Вітренко, передвиборна платформа якої була побудована головним чином на антиукраїнських і антидержавних лозунгах. А праві проукраїнські сили, зокрема, блоки Костенка і Плюща, Пора-ПРП, одержують взагалі зовсім незначну підтримку. Чи це не тривожний симптом якихось серйозних негараздів і перекосів у суспільних настроях, у внутрішній політиці влади і у політичній свідомості мас?
Ну і, звичайно, приємна несподіванка для прихильників Юлії Тимошенко — впевнене друге місце блоку БЮТ, яке, здається, не прогнозував ніхто , окрім хіба що самої Юлії. Але справа не тільки в загальному досить вагомому здобутку. Юлія Володимирівна впевнено перемогла у більшості регіонів країни, а в ряді областей, в тому числі Волинській, за явною перевагою. Така ж перевага бютівців і на виборах у місцеві ради краю. Не був блок БЮТ статистом і у, так би мовити, вотчині Януковича — на сході і на півдні країни. Друге місце з непоганими відсотками бютівці мають у Дніпропетровській, Херсонській, Харківській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях. Отож, цю політичну силу і її лідера не можна розглядати як таку, що виражає настрої і симпатії певної частини України, що ми бачимо на прикладі Партії регіонів.
Всі сходяться на тому, що бютівці потужно, цілеспрямовано і ефективно провели виборчу кампанію. Перш за все, звичайно, завдяки визначним особистим якостям свого лідера. Вони вміло використали слабкі сторони і прорахунки своїх опонентів і явних противників, яких у них виявилося аж занадто багато. І разом з тим знайшли переконливі аргументи на свою користь, на користь своєї позиції і програми. А нападки з боку «Нашої України» зіграли на користь бютівців. Голосування показало помітні зміни в настроях виборців і те, що домінування Віктора Ющенка у його впливі на помаранчевий електорат закінчилося.
Не можна обійти того очевидного факту, що кампанія-2006 переконливо засвідчила різке зростання популярності журналістів. Їм відводили почесні місця у п’ятірках партій на вибори у парламент, їх мали за честь запросити у свої списки претенденти на мандати в органах місцевого самоврядування. Симптом це для нас, звичайно, приємний. Значить люди і політики цінять нашу професію, визнають нашу суспільну роль.
На цьому фоні, правда, важко пояснити логіку прийняття парламентом драконівських обмежень для засобів масової інформації, які містить нове законодавство про вибори. Згідно з цими обмеженнями ЗМІ, їхнім працівникам забороняється аналізувати передвиборні програми, висловлювати свої думки з приводу ділових та інших якостей кандидатів чи, боронь Боже, критикувати партії і блоки. Крім, зауважте, партійних видань — цим можна все. Як і політичним силам. Що це як не політика подвійних стандартів і не грубе посягання на громадянське право кожного відкрито висловлювати свою думку? Журналістів позбавили на період виборів їх основного професійного знаряддя — свободи слова, можливості об’єктивно інформувати людей, давати їм поживу для розуму, душі і серця. Таких обмежень немає у жодній цивілізованій країні світу. І поки існує таке законодавство, говорити, що в нас демократичні, чесні і прозорі вибори, не можна.
Непрості, суперечливі вибори, які поставили немало серйозних питань, стають вже історією. Але немало гострих неоднозначних питань постає і після них. Насамперед тих, що стосуються організації роботи самого парламенту і формування більшості та коаліційного уряду. Те, що здавалося всім очевидним — створення помаранчевої коаліції, раптом покрилося туманом невідомості. І тепер цілком серйозно обговорюється варіант помаранчево-блакитної більшості. А не далі, як позавчора негласний керівник Партії регіонів Ринат Ахметов у доброму настрої і гуморі розглагольствував про шлюб по любові і з розрахунку з наголосом на останньому варіанті. Що ж, розраховуватись він знає як і має чим. А головний переговорник від Ющенка Єхануров після зустрічей із лідерами тих політичних сил, які пройшли у парламент, зробив для себе несподіване відкриття, що всі вони думають про Україну. Щоправда, не уточнив, про яку Україну кожен з них думає. А це дуже і дуже важливо.
Олександр Мороз сказав, що політрада Соцпартії однозначно висловилась на підтримку помаранчевої коаліції і іншої не визнає. Така послідовність викликає повагу. Юлія Тимошенко рішуче заявила: якщо не буде створена помаранчева коаліція, вона піде в опозицію.
А у наших душах оселяється тривога, бо вибори до нас приходять як якесь стихійне лихо. Як розвиватимуться події далі? Чи буде забезпечена стабільність і злагода в суспільстві? Яким шляхом піде Україна — по магістральному напрямку демократії і прогресивних реформ чи зверне кудись вбік, стане шукати якусь іншу дорогу? Хотілося б, щоб правильні відповіді на всі питання були знайдені якнайшвидше.