1996 рік. Рання осінь. Від західного кордону в бік стольного града Києва рухається багатотонний тягач з причепом знаменитого концерну “Вольво”. На ньому польські номери...
Cергій БОРТНІКОВ
1996 рік. Рання осінь. Від західного кордону в бік стольного града Києва рухається багатотонний тягач з причепом знаменитого концерну “Вольво”. На ньому польські номери.
Такі транспортні засоби стражі доріг ніколи не залишають без уваги! В іноземців є пиво, пепсікола і, врештірешт, така бажана валюта, а вже витрушувати її з кишень наших ментів вчити не треба! Причепитися можна і до стовпа… Задоволено потираючи “чарівну паличку”, даішник, котрий чергував на Сарненському посту, недбало пішов до потужного автомобіля, що зупинився за його наказом... Втім, більшості цих поліщуків, тимчасово вбраних у міліцейську форму, треба ще вчитися і вчитися... У справжніх знавців людських душ, одним з яких, поза сумнівами, є мій давній знайомий, під власним прізвищем виведений у романі “Карателі” (Тернопіль, “Підручники і посібники”, 2003). Ніколи не забуду, як він інструктував одного початківця, котрий прилаштувався з приладом, що визначає швидкість, на узбіччі Рівненської траси відразу за Луцьком: Що ти паришся, як дурень, під сонцем? В’їжджаючи у місто, всі гальмують... Бери “фару” і гайда за мною. Куди? поцікавився той. До Звірова! Але ж там немає обмежень! Зате є однобічний рух! Сказано – зроблено. Незабаром на горизонті з’явилася “тачка” з варшавськими номерами. Її зупинили і повідомили шоферові, що він перевищив дозволену швидкість. Проше пана, почав виправдовуватися поляк. Я їхав вісімдесят! Правильно. А там стоїть знак: максимум 60! Я зараз повернуся і подивлюся! заартачився гість зза Бугу. Будь ласка! посміхнувся мій товариш. Але тут розвертатися не можна: односторонній рух. Проїдеш вперед до розвилки, повернешся назад іншою смугою на кілометрів сімвісім і тоді побачиш знак! Поляк мовчки витягнув з кишені десять баксів... Шкода, що ти не мій напарник, захоплено проторохтів даішник. Скільки він потім “настріляв” на тому хлібосольному місці я не знаю... Так само не відомо мені, скільки разів зупиняли водія “Вольво” за ті кількасот кілометрів, які він встиг проїхати Україною. Якнеяк три пости залишилися позаду: Любомльський, Ковельський і Маневицький (нині всі вони ліквідовані прим. автора). Нерви йому вже попсували добряче це факт. Ваші документи! – гаркнув даішник. Будь ласка! шофер, не виходячи з кабіни, простягнув посвідчення. Міліціонерові здалося, що від нього потягнуло спиртним, у всякому разі, саме необхідністю пройти тест на тверезість, він аргументував запрошення пройти у приміщення. Тут далекобійник і не витримав заїхав ногою йому у груди (добре, що кабіна висока!), вихопив власні документи і рвонув у зворотному напрямку. Мандрувати до Києва – бажання у бідолахи зникло. Може, через те, що попереду залишалося ще чимало постів? Сарненці по радіостанції зв’язалися з маневичанами. Ті вирішили не доповідати керівництву і вжили необхідні заходи, так би мовити, з власної ініціативи. Дорогу перегородили шлагбаумом. Але й це не зупинило спритника. Розбивши вщент перешкоду, він на шаленій швидкості помчав далі в бік кордону… Маневицькі менти миттєво сповістили колег із сусідніх районів. І у чергову частину УВС надіслали повідомлення. Про факт непокори іноземного водія. Черговий продублював повідомлення у Ковель, а ось своє керівництво будити посоромився. За що, зрештою, й заробив пониження у посаді. Поки правоохоронці обмінювалися депешами, вантажівка увірвалася у місто залізничників. Співробітники дорожньої міліції виїхали на перехоплення, коли “Вольво” вже пролітало повз їхні володіння. Але переслідування все ж організували. Втім, що (або кого?) можна наздогнати стареньким УАЗиком? Невдовзі ментовська колимага не витримала у неї відмовив двигун. Щоправда, до цього часу ковельчани встигли продірявити з табельних “макарів” два з шістнадцяти коліс автопоїзда. У тому числі й ліве переднє колесо самого тягача. Лише тоді план перехоплення самоліквідатора (так менти між собою почали називати оскаженілого водія), був приведений у дію. З УВС надійшов наказ усіма можливими засобами зупинити автомобіль, у разі непокори – застосувати зброю. Неподалік райцентру Любомль виставили міліцейський пост, попередили прикордонників, митну службу… Побачивши величезну вантажівку, правоохоронці розгубилися. Вони ж бо сподівалися на зустріч з маленькою “Вольвочкою”! Але рішучість не розгубили перегородили трасу патрульним автомобілем. Самоліквідатор на це зважати не став протаранив службову “вісімку” і погнався далі. Вслід йому затріщали автоматні черги, і останні кілометри нашими теренами машина долала вже на голих ободах. Прикордонники палець об палець не вдарили, аби затримати порушника. Чи то відомча конкуренція зіграла злий жарт, чи то небажання ризикувати. Правда, польську сторону про всяк випадок попередили. Мовляв, до вас летить якийсь самоліквідатор, затримайте його, а ми підскочимо розберемося... “Вольво” безперешкодно прорвалось через прикордонні й митні заслони (котрих у принципі, не було) і, наче на крилах, перемахнуло через Буг... Опинившись на рідній землі, водій тягача скинув штани і показав вартовим нашої Батьківщини свою білу дупу. Співвітчизники і не думали видавати його Україні. Навпаки, тієї ж миті на польській митниці раптом з’явилися фургони телебачення, і тамтешні телевізійники узяли самоліквідатора в облогу. А він говорив і говорив: про практику побирань на наших постах, про некваліфіковані дії українських правоохоронців... Його слова красномовно підтверджувала наскрізь прострілена машина. Надоперативність у висвітленні справи (і ряд інших співпадінь) наштовхнула багатьох аналітиків на думку, що та пригода насправді ретельно спланована акція польської контррозвідки. Скидати з рахунків таке припущення не можна з 1994 по 1997 роки 3 з 5 розвідувальних підрозділів сусідньої країни висунулись до наших кордонів. Правоохоронні органи володіють чималою кількістю інформації про те, що наших громадян примушують до співробітництва (читайте вербують!) силовими методами. Так той хлоп став мало не національним героєм. Невдовзі хтось пустив чутку, що концерн “Вольво” подарував йому новеньку вантажівку. Так би мовити, за блискучу рекламу свого дітища… А за кілька років потому, всі наші ЗМІ передрукували повідомлення польських масмедіа про те, що самоліквідатор… збожеволів. Не витримав випробування славою?
