Білоруські активісти утекли від Лукашенка на Волинь...
Білоруські активісти утекли від Лукашенка на Волинь.
П’ятеро білорусів-активістів кількох молодіжних організацій – членів громадянської інформаційної кампанії „Хопіць!” (“Досить!”), що наразі змушені переховуватися від лукашенківського режиму в Україні, активно спілкуються з нашими студентами і планують побувати у кількох містах країни. Білорусам не хочеться думати, що вони вигнанці, тому кожен з них попри загрозу порушення нових адміністративних і кримінальних справ будь-що хоче якнайшвидше повернутися на батьківщину. Кожен вірить, що саме від нього залежать позитивні зміни у країні
Ольга ГЕМБІК
Вибори керівника держави, що їх найсміливіші дотепники охрестили виборами Лукашенка, хлопці „пересиділи” у в’язниці. Тоталітарний режим вирішив перестрахуватися й усунути найактивніших. Тому то, каже прес-секретар кампанії „Хопіць!” 21-річний Ігор Щекаревич, влада зробила все, а таки відловила їх по двоє і засудила за примарні правопорушення. Незважаючи на постійні переслідування, кампанія – білоруський прототип української „Пори”, й надалі продовжує підпільно діяти, бо скласти списи означало б погодитися із суцільною брехнею старої-нової влади. *** Двадцятирічний Євген Скрабутан ніде не навчається. Два місяці тому серед речей сумлінного студента знайшли календарики опозиційного кандидата у президенти Мілінкевича й без зайвих вагань відрахували з відділення білоруської філології Гродненського держінституту. Донесли на однокурсника студенти, але навіть не це обурює хлопця. - Нещодавно з останнього курсу відрахували випускницю, яка насмілилася поїхати на З’їзд європейських студентів до Франції, – наводить інший приклад білоруської “демократії” активіст. - Ректорат дізнався про цей випадок із незалежних ЗМІ й вирішив „перестрахуватися”. Євгенові однак болить ще й те, що з кожним роком зменшується набір абітурієнтів на відділення білоруської філології. - Коли я вступав до вузу, набирали 45 студентів, наступного року вже тридцять,— каже Євген. - Що казати, якщо із тридцяти семи гродненських міських шкіл – одна польська, а усі решта – російські? Та й білоруські класи рік за роком відходять у небуття... Був у країні вуз, який лояльно ставився до позиції студентів – Європейський гуманітарний університет, але і його прикрили, позбавивши ліцензії. Ніхто не звернув уваги, що при тому вузі плекалася найсильніша білоруська філософська школа. *** Найдосвідченіший серед юнаків – 23-річний Юрій Фабішевський з Мінська у молодіжному русі восьмий рік. Шість разів його відправляли на нари, зазвичай хапаючи просто на вулиці. - Останнього разу, саме напередодні виборів, працівники міліції вибили двері нашої конспіративної квартири, а потім звинуватили нас у тому, що ми лаялися на сходовій клітці. Довелося відсидіти десять діб. Як на диво, напередодні й під час виборів у тій в’язниці сиділо до тисячі чоловік за лихослів’я. Ми й голосували у тюрмі - більшість за Мілінкевича, хтось за Козуліна. Таке от загратоване волевиявлення... Коли перед хлопцями прочинили камерні двері, вони вирішили тікати з країни. Хтось з них виходив з автобуса недалеко від білорусько-українського кордону і перетинав кордон пішки, хтось робив велике коло - виїздив через російські Смоленськ і Брянськ. *** Розмовляти білоруською - свідомий вибір хлопців. Навіть попри те, що російська в їхній країні неофіційно має статус не другої, а першої державної. - Ми виросли у російськомовних сім’ях, - каже 23-річний Дмитро Мацельський з Борисова, - тож до усвідомлення того, що маємо спілкуватися і насамперед думати виключно білоруською, ще мусили дорости. А ось наші бабці й дідусі розмовляють рідною мовою. - До речі, на судах помічники суддів уже за звичкою запрошують на засідання перекладачів, бо вдають, що не розуміють державної мови, - підхоплює розмову Євген. - На останньому суді я назвався філологом, і доводив, що білоруській не властиві мат і лихослів’я. Коли наглядачі у в’язниці на запитання „Котра година?” заявляли, що не розуміють білоруської, уся камера, не зговорюючись, радила: „Ідіть у перший клас!”. *** У Білорусь нині повертатися небезпечно. Активісти часом шлють додому електронні листи, тож добре знають, скільки разів дядечки у погонах час від часу справляються, де той чи інший непутящий син. Зрозуміло, особливий тиск чиниться на колег і друзів. Нічого доброго не чекає на батьківщині 21-річного Олега Корбана, кримінальна справа на якого уже відкрита. Тим часом на його грудях помічаємо мініатюрний білоруський прапорець-значок: червона смужка в обрамленні білих. - Червона смужка – то кров, пролита за долю нашого народу, - пояснює Олег. – А дві білі – то воля, якої нам так бракує. Юнак добре знає, що за визнання прапора Білорусі на її території теж можуть затримати за „нецензурні висловлювання у громадських місцях”. До слова, за дискредитацію Білорусі (а в розповіді активістів можна угледіти її ознаки) кожного з юнаків можуть заввиграшки ув’язнити на строк від трьох до п’яти років. Якщо дуже пощастить, і білоруський суд буде справді гуманним, хлопців знову звинуватять у тому, що лаялися...
