Окрасою Старого міста є кірха — пам’ятка архітектури ХХ століття. Позолочений хрест і головний шпиль, який завершує споруду незвичної для нашого краю архітектури, тут було піднято вдруге в 1994 році.
Кірха збудована у 1907 році на кошти німецької протестантської громади Луцька та його околиць. До неї на цьому місці стояв костьол кармелітів, який походив з ХVІІІ століття. В результаті двох пожеж (1745 і 1793) він перетворився в руїну, яку вже не відновлювали...
Катерина ЗУБЧУК
Окрасою Старого міста є кірха — пам’ятка архітектури ХХ століття. Позолочений хрест і головний шпиль, який завершує споруду незвичної для нашого краю архітектури, тут було піднято вдруге в 1994 році.
Кірха збудована у 1907 році на кошти німецької протестантської громади Луцька та його околиць. До неї на цьому місці стояв костьол кармелітів, який походив з ХVІІІ століття. В результаті двох пожеж (1745 і 1793) він перетворився в руїну, яку вже не відновлювали. Частково залишки зруйнованого костьола, зокрема фундаменти, були використані при спорудженні протестантського храму. Саме це дало можливість завершити його будівництво протягом одного року. В кірсі було встановлено орган. Згадка про нього, а також про органіста в архівному документі датується 1911 роком. Кірха збудована із високоякісної цегли в неоготичному і неороманському стилі. Вона нетинькована. Для виконання різноманітних конструктивних, декоративно-оздоблювальних робіт та деталей використана різнопрофільна цегла. З архівних документів також відомо, що кірха була пошкоджена під час Першої світової війни. Після возз’єднання західних областей України з УРСР у 1939 році храм був пристосований під сховище Волинського обласного архіву. Бог, як кажуть, милував — капусту та якісь хімікати тут не зберігали, як в багатьох волинських церквах, що призводило до руйнування приміщень. Зате внаслідок стихії споруда дуже постраждала. Навесні 1960 року кірху пошкодила ураганна буря — повалився високий шпиль дзвіниці, частково були зруйновані щипцеві завершення її стін. Дзвіниця так і не була відновлена тоді в первісному вигляді, а лише захищена невисоким двосхилим дахом. У 1972 році сталась пожежа, яка знищила старий дах і дерев’яне циліндричне склепіння кірхи. Двосхилий дах було відновлено і покрито бляхою. Тоді ж були ліквідовані цегляні парапети, які органічно завершували бічні фасади нави. У зв’язку з цим кірха втратила свою попередню монументальність і величавість, оскільки зменшилась висота її стін. Замість попереднього склепіння інтер’єр отримав плоске дерев’яне перекриття, яке зовсім спотворило внутрішній вигляд храму. Тривалий час ця споруда так і стояла «безголовою» та похмурою, оскільки цегла з роками потьмяніла. В кінці 80-х років минулого століття, після того, як обласний архів перебрався в новозбудоване приміщення, в місцевої влади виникла ідея про створення в приміщенні кірхи органного залу. І автору цих рядків, зокрема, довелось оприлюднювати цю ідею в газеті. Пригадується, розгорнулась дискусія з приводу того, бути чи не бути органу в Луцьку, в якій взяли участь і читачі «Волині». Зараз важко сказати, чим би завершилась затія з органом (чи вистачило б сили, а точніше коштів для реставрації споруди і придбання самого органа?), якби не змінились часи. В незалежній же Україні, коли згідно з Конституцією всі конфесії стали рівними перед законом, кірху було передано церкві Євангельських християн-баптистів. Тобто споруда повернулась до свого первісного призначення. Ось що говорить сьогодні головний пастор храму Петро Крикота: — Громада Євангельських християн-баптистів одержала приміщення кірхи без шпиля, без даху і навіть без стелі. Правда, при підготовці кірхи під органний зал було зроблено підвал. Під час пожежі в 1975 році були пошкоджені вентиляційні ходи, і ми їх не змогли відновити. А вони були досить добре зроблені. Ми втратили вентиляційну систему, оскільки вона була закидана сміттям, в деяких місцях замурована. Довелось зробити нову вентиляцію. Всередині приміщення ми побудували балкони, лоджії. І тепер, якщо внизу в залі може розташуватись 400—500 чоловік, то ще майже стільки ж — на другому і третьому ярусах. Внутрішнє оздоблення ми відновили на свій смак — все оброблено деревом. В 1991 році розпочались ремонтно-реставраційні роботи, а в 1994-ому, в кінці травня, відбулось освячення кірхи. До речі, найбільше проблем виникло із встановленням головного шпиля і хреста. Вже була домовленість із військовою частиною про вертоліт — щоб з його допомогою це зробити. Але потім знайшлись фахівці з членів громади, які зробили збірний шпиль та хрест і по частинах все це монтували. Громада Євангельських християн-баптистів своїми силами піднімала споруду з руїни. І якщо сьогодні в тих, хто дивиться на кірху кольору «слонової кості», складається враження, що вона заново облицьована, то це не так. Виявляється, кожну цеглинку було відшліфовано. Три-чотири шліфувальні пристрої не виключали від сходу сонця до заходу, поки кірха не постала в усій своїй первозданній красі. До речі, на думку єпископа церков Євангельських християн-баптистів Волині Володимира Чайки, за гроші, які були вкладені в ремонт кірхи, можна було б у Луцьку збудувати три гарних молитовних будинки. Але сьогодні ніхто не шкодує, що було вибрано якраз цей варіант. Кірха стала окрасою Старого міста — по суті, врятовано пам’ятку архітектури національного значення. І коли минулого літа приїжджали до Луцька німці — люди вже пенсійного віку, які виростали у нашому місті, то вони з приємністю заходили в кірху. Адже це храм, де вінчались їх батьки, де були хрещені вони, де звершувались пам’ятні їм богослужіння. І на закінчення — щодо колишнього задуму про встановлення в кірсі органа. Виявляється, цей задум, як кажуть, не канув в Лету. Приїжджав вже фахівець і випробовував на богослужіннях електронний орган ( саме електронний малоформатний орган, як стверджують чехи, які займаються їх монтажем, може тут вміститись). Акустична схема в кірсі підходить для органа. Отож, може, колись і лучани зможуть похвалитись, що в нашому місті можна почути органну музику.
