«Відіб’є пенальті – ​поцілую!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.17 € 34.12
«Відіб’є пенальті – ​поцілую!»

Він захищає не тільки 10 партнерів по команді, а ще й 5 членів своєї сім’ї.

Фото shakhtar.com

«Відіб’є пенальті – ​поцілую!»

У футболіста Андрія Пятова із дружиною бартер: вона присутня на його іграх, а він — ​під час пологів

Родина голкіпера національної збірної України і донецького «Шахтаря» впевнено лідирує в рейтингу багатодітних спортсменів-зірок: нещодавно у подружжя народилася четверта дитина

Такому чоловіку можна довірити і останній рубіж команди, і родину

Андрій Пятов швидко і впевнено завойовує всі можливі трофеї — ​і спортивні, і життєві. До своїх 35 років він уже здобув чимало нагород на внутрішній арені (7 чемпіонських титулів, 6 перемог у Кубку України, 4 — ​в Суперкубку), піднімав над головою Кубок УЄФА, брав участь на Чемпіонаті світу, захищав останній рубіж національної команди на Євро 2012 і Євро 2016. А за десять літ шлюбу отримав не менш значний здобуток — ​право називатися найкращим чоловіком і батьком.

Він цінує обидва п’єдестали і ніколи не жертвує якимось із них на користь іншого. На фоні численних повідомлень про інтриги-скандали у відомих футбольних родинах така виразно зразкова поведінка, чого гріха таїти, мимоволі видається трохи прикрашеною… Невже ж так буває бездоганно в цій зірковій спортивній сім’ї?

Навіть тренер, якщо знає, що у футболіста якісь особисті проблеми, ставиться з розумінням і може не відправити тебе на поле. Якщо людина не в змозі думати про гру, вона просто не зможе допомогти команді.

— Так, — ​стверджує дружина футболіста, білява красуня Юлія Пятова. — ​Андрій завжди був добрим, щирим, домашнім. Сім’я для нього — ​головне в житті. З таким чоловіком нічого не страшно. Навіть стільки дітей виховувати!

Андрій відповідає взаємністю. Каже, його Юлія — ​чудова людина, іноді жорстка, деколи м’яка, але завжди знає, як правильно зробити, і не важливо, стосується це побуту чи якихось глобальних питань.

У футбольній тусовці Андрія та Юлю цінують за простоту і почуття гумору.
У футбольній тусовці Андрія та Юлю цінують за простоту і почуття гумору.

 Якби не пенальті, проґавили б любов?

Часу придивитися одне до одного Амур дав їм небагато. Всього через два місяці після знайомства в Полтаві, де тоді грав Андрій, пара вирішила жити разом.

Юлія Пятова зізнається, що іноді Андрій боїться її більше, ніж тренера.
Юлія Пятова зізнається, що іноді Андрій боїться її більше, ніж тренера.

 Дівчина пригадує, що з її боку кохання з першого погляду не було, починалося все з міцної дружби. Познайомилися у фітнес-центрі, обмінялися телефонами, потоваришували. Незабаром Юлія прийшла на матч за участі друга.

— Вже пізніше я дізнався: одним словом, — ​коли в наші ворота призначили пенальті, вона загадала: «Відіб’є — ​поцілую». Відбив одинадцятиметровий. Напевне, відчув, — ​пригадує футболіст події понад десятилітньої давності, які стали початком їхньої історії. Йому було всього 20 років. Для родинного старту вік надто ризикований: ані кар’єри, ані статків, ані досвіду…

— Ми стільки разом пережили, — ​каже Андрій. — ​Я Юлі дуже вдячний. Розумію, що вона мене щиро любить. Дружина навіть жартома каже: якби я був трактористом, то вийшла б заміж за мене.

Не хотів грати в нападі — ​одразу став у ворота

Андрій Пятов із дитячих літ марив спортом. У футбольну секцію в Кіровограді, звідки родом, восьмирічного Андрія привів друг. Малий так захопився футболом, що відразу закинув плавання, і рукопашний бій та інші.

Батьки всіляко підтримували захоплення, помічаючи, як він хвилини рахує до того часу, щоб знову бігти на тренування. І рідні, і тренери пригадують, що за весь час занять у секції Пятов не пропустив жодного заняття. І що найбільш показово: він не хотів грати в нападі, а з перших тренувань став у ворота.

З того часу цей пост він не залишає. Захищав ворота полтавської «Ворскли», донецького «Шахтаря», згодом доріс і до воротаря національної збірної, її віце-капітана. Забобон не має: залюбки дає приміряти свої рукавички, дарує їх фанатам, друзям. А роздавати є що: за рік міняє їх майже три десятки пар!

Домашній фан-клуб завжди поряд

Та все ж головне життєве досягнення Андрія — ​поза межами стадіону. Це його четверо дітей: Дарина, Мілана, Майя і наймолодший Лев. Час, проведений із ними, вартий більшого, ніж усі чемпіонські кубки, — ​не раз повторює тато-футболіст. Тому якщо дозволяє здоров’я мами і малюків, вони всі разом вирушають на ігри, які відбуваються за межами України. «Намагаюся максимально бути присутньою на відповідальних матчах. Андрій же, незважаючи на свій щільний графік, завжди присутній під час народження всіх наших дітей», — ​зізналася Юлія.

Жіноча частина сімейства щосили підтримує зіркового тата.  Ще трохи — і підтримуватиме чоловіча.
Жіноча частина сімейства щосили підтримує зіркового тата. Ще трохи — і підтримуватиме чоловіча.

 Багатодітна мама в таких подорожах зовсім не схожа на гламурну подругу зірки: вона без підборів, із мінімальним макіяжем, зате весела і дуже організована. За роки мандрів із такою чималенькою дитячою компанією (а часто їздила вагітною чи з грудними немовлятами) навчилася швидко пристосовуватися до побуту інших країн. От тільки, сміється, є скрізь один недолік: у тамтешніх магазинах удень із вогнем не знайти гречки, тому її завжди беруть із собою.

А він відповідає взаємністю: кар’єра кар’єрою, але дозвілля — ​тільки з родиною.
А він відповідає взаємністю: кар’єра кар’єрою, але дозвілля — ​тільки з родиною.

 Андрій підтримку сім’ї цінує: «Молодші діти, які ще не зовсім розуміють роботу, спорт, веселять нас на перервах між грою. Якось кажуть: «Тату, ми тебе дивилися. Ти такий зелений був (мабуть, про форму говорять) — ​коник». Для воротаря та й для будь-якої людини важливо, щоб у родині все було добре. Навіть тренер, якщо знає, що в тебе якісь особисті проблеми, ставиться з розумінням і може не відправити тебе на поле. Якщо людина не в змозі думати про гру, вона просто не зможе допомогти команді».

Дружина навіть жартома каже, що якби я був трактористом, то вийшла б заміж за мене.

Останнє твердження Пятови пережили на власному досвіді. Після окупації Донецька команда «Шахтаря» переїхала до Києва. Вже п’ятий рік вони з дітьми живуть у столиці. Андрій каже, що майже адаптувалися:

«Головне, щоб сім’я почувалася комфортно. Якщо дітям добре, значить, ми правильно все для них робимо… За їхнім настроєм помітно, що їм тут затишно. Вони веселі, товариські, мають багато друзів, швидко влилися в нові шкільні колективи. Зізнаюся чесно: перші кілька років було вкрай важко. І найстрашніше, коли усвідомлюєш, що твої діти розуміють, що таке війна. Вони розпитують тебе про це, ти їм щось пояснюєш… І не знаєш, як дорослу тему вкласти в дитяче розуміння».

За матеріалами zbirna.com, www.segodnya.ua.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.