Із 650-грамової крихітки виросла ось така красуня - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.17 € 34.23
Із 650-грамової крихітки виросла ось така красуня

Такою була наша героїня на початку квітня 2005 року.

Фото Богдана Гончарука.

Із 650-грамової крихітки виросла ось така красуня

У 2005 році ми вперше розповіли про унікальний на той час випадок в історії волинської медицини — порятунок передчасно народженої дитини з екстремально низькою вагою. Настю Альохіну, яка з’явилася на світ у Нововолинську, зуміли виходити в обласній дитячій лікарні. Нині їй уже 15

«Але ж вона жива: дихає і серденько б’ється»

— Священника привели рідні, коли дитина перебувала в «інкубаторі» на межі життя… Було не до кумів. Але хресними батьками нашої доньки можна з повним правом назвати Оксану Іванівну Чопко, яка тоді завідувала відділенням реанімації для недоношених, і Олега Володимировича Селедця з Нововолинська, котрий опікувався Настею ще до її народження, — розповідала мама дівчини Інна Альохіна.

Радіють за «дюймовочку», яка сьогодні нічим не відрізняється від ровесників, її мама Інна Альохіна  та лікарка-рятівниця Оксана Чопко.
Радіють за «дюймовочку», яка сьогодні нічим не відрізняється від ровесників, її мама Інна Альохіна та лікарка-рятівниця Оксана Чопко.

 Її досвід тепер додає впевненості іншим батькам «ранніх пташенят». У Центрі катамнестичного спостереження за передчасно народженими хлопчиками й дівчатками Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання на обліку до 300 пацієнтів. Чимало врятованих лікарями–неонатологами «поспішайок» важили менше кілограма. Рекордсменкою серед них є семирічна лучанка Юля Неділько, яка з’явилася на світ 530–грамовою.

Ну а ми вдруге знайомимося з уже майже дорослою Настею Альохіною. Аж не віриться, що це та сама героїня давньої публікації. Збереглося фото крихітки–дюймовочки в спеціальному інкубаторі. Новонароджена була зовсім безпомічною, складна апаратура допомагала підтримувати її життя. Але вона боролася. І лікарі докладали всіх зусиль, щоб дати особливій пацієнтці шанс.

Тепер дівчина–дев’ятикласниця з усмішкою каже, що бойовий характер у неї від тата. У крові прагнення ніколи не здаватися. Змалку хлопцям, з якими приятелювала, могла дати здачі, хоч і була маленькою на зріст. Навіть у карате свої сили пробувала…

— Ми з чоловіком дуже мріяли мати дитину, а виносити її я ніяк не могла, це вже була 5-та вагітність. Працювала продавцем у магазині, якось стало погано під час роботи, пішла відпрошуватися до власника закладу. Це був лікар–гінеколог, який тільки починав тоді свій бізнес. Олег Володимирович Селедець знав про нашу біду, сам відвіз до лікарні, зробив УЗД і сказав: «Вітаю, ти вагітна, на роботу не виходь, бережи дитину». Консультував, підказував, допомагав, коли була загроза зриву, а згодом навіть перераховував гроші на лікування Насті, — з вдячністю згадувала Інна Василівна.

Рятуйте не мене, а дитину! Маленька, але ж вона жива: дихає і серденько б’ється!

Донечка з’явилася на світ на 23–му тижні з вагою 650 грамів. Зробили кесарів розтин, бо стан породіллі й плоду вимагав екстреного хірургічного втручання. На операційному столі жінка благала лікарів: «Рятуйте не мене, а дитину! Маленька, але ж вона жива: дихає і серденько б’ється! Викликайте спеціалістів з Луцька!». У 2005 році таких глибоко недоношених новонароджених офіційно не вимагали реєструвати, їх не враховували, коли йшлося про показники смертності, мовляв, це просто «плід». Але не все залежить від циркулярів і вимог МОЗ. Значно більше важили професійна відповідальність і сумління медиків.

Черепна коробка у дитини ще не була повністю сформована, пальчики на ручках — тонші від сірників, долонька — наче одна копійка. Не було ні вій, ні брівок. Всі судинки у неї просвічувалися, їх запросто можна було порахувати. Тільки через 2 тижні після народження дівчинка почала розплющувати оченята. 

 

— Саме Оксана Іванівна Чопко приїхала за нашою донечкою реанімобілем. Її ми вважаємо хресною мамою Насті, — не може приховати хвилювання Інна Альохіна. — Вона не відходила від «інкубатора» вдень і вночі, призначала ліки і вселяла в мене впевненість, що все може бути добре. Хоча я чула від медсестричок і лікарів: «Ми з такими випадками ще не стикалися», але у моєму серці не згасала надія. Черепна коробка у дитини ще не була повністю сформована, пальчики на ручках — тонші від сірників, долонька — наче одна копійка. Не було ні вій, ні брівок. Всі судинки у неї просвічувалися, їх запросто можна було порахувати. Тільки через 2 тижні після народження дівчинка почала розплющувати оченята. Вона не плакала, а просто пищала — легені були надто слабкими. І ми з чоловіком просили Бога, щоб наша кровиночка вижила.

«Хоч іноді в мене серце від страху синіло…»

— Наші маленькі пацієнти можуть мати віддалені проблеми, а тому вони потребують уваги, тривалого спостереження. Саме для цього й було створено у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об’єднанні катамнестичний центр, — розповідала Оксана Чопко, нині медичний директор з неонатології ВОДТМО.

Альохіним було важче, у них така можливість була не завжди. Виходжували Настю в обласній дитячій лікарні майже пів року, потім маленьку періодично привозили на обстеження й лікування з Нововолинська. А далі обов’язки реабілітолога взяла на себе мама. Згадує, що спочатку вночі практично не спала, все прислухалась, як там донечка. Бо дівчинка часто «забувала» дихати. В такі моменти жінка рахувала до п’яти і починала легенько смикати її за носик, тоді Настуня знов починала схоплювати повітря.

Інна Альохіна з гордістю розповідала про свою донечку.
Інна Альохіна з гордістю розповідала про свою донечку.

 — Мене попередили, що в дитини слабенькі легені, а тому високий ризик пневмоній. Було дуже страшно за донечку, але пересилювала себе. Ми її не кутали, загартовували, хоч іноді в самої серце синіло, коли купала малу в прохолодній кімнаті, не доливаючи гарячої води. Звісно, вона спочатку трішки відставала у розвитку. Впевнено почала ходити більш як у півтора року. Кожне її досягнення було для нас справжнім святом, — згадує пані Інна.

Лікарі у Нововолинську радили жінці оформити дитині групу інвалідності. Однак вона категорично відмовилася, була впевненою: з донечкою буде все гаразд. Навчилася робити масажі. Шукала літературу про особливості догляду, про психологічні аспекти виховання таких малят, які часто бувають гіперактивними. Виявилося, що у Насті прекрасна пам’ять. У початкових класах могла вивчити вірш за 5 — 10 хвилин. Мама робила все, аби її донечка не росла «тепличною». Не забороняла «вимірювати» калюжі, гуляючи в дощ, не ховала від протягів, не сварила, коли мала ганяла босоніж. І такий підхід зміцнював дитячий організм. Настя росла активною, жвавою, допитливою, товариською.

— Чим я тільки не займалася: і на малювання ходила, і на танці, і в різні гуртки й секції. Потім мріяла навчитися робити татуювання й бути справжнім тату–майстром. Цікавить професія дизайнера, але ким хочу стати в майбутньому — остаточно ще не визначилася, — давала інтерв’ю дівчина.

Настя сприймає інтерес журналістів тепер з усмішкою. Згадує, що колись така увага їй дуже подобалася:

— Приходили кореспонденти в садочок, всі дивляться: вчителі, вихователі, діти. А я біжу така радісна. Казала мамі, що я — зірка. В мене є вдома книга рекордів 2005 року, то там про мене написано, що я така малесенька народилася.

Нині із «звання дюймовочки» Анастасія вже встигла вирости. Дівчина дякує лікарям і бажає всім «поспішайкам» рости здоровими.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.