Історія волинського зятя, який взяв у полон 9 російських окупантів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.16 € 34.25
Історія волинського зятя, який взяв у полон 9 російських окупантів

Руслан Пустовойт із сім'єю.

Фото Обозреватель.

Історія волинського зятя, який взяв у полон 9 російських окупантів

Дружину з двома маленькими дітьми він відправив до Луцька – до родичів, а сам залишився: «Я десантник колишній, розвідник – убити мене вдома неможливо»

На рахунку колишнього воїна 54-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ Руслана Пустовойта (позивний «Павук») дев'ять захоплених бойовиків і два важких поранення. Під час одного з них із бійця дістали понад 60 осколків, а частина так і залишилась у тілі «на пам'ять».

Він живе із сім'єю в рідному Маріуполі, який не залишив на самому початку агресії Росії. Тієї весни Руслан відправив дружину з маленькими дітьми до родичів, а в його квартирі «оселилися» офіцери Центру спецоперацій «А» Служби безпеки України.

У День воєнної розвідки, 7 вересня, OBOZREVATEL розповідає історію «звичайного» героя з Донбасу.

«Коли я побачив на вулиці російські прапори, прокинулася злість»

Навесні 2014 року, вже після захоплення «стрєлківцями» Слов'янська, в Маріуполі стали проходити проросійські мітинги. Руслан каже, що це стало шоком.

«Розумієш, вони виходили з прапорами РФ і кричали: «Росія! Россі-і-я!», а на моєму будинку – український прапор. Прокинулася злість. Ми з друзями самоорганізувалися в батальйон «Патріот». Правда, оформити офіційно його в Києві так і не вдалося. Перший свій автомат я добув під час штурму сепаратистами маріупольського УВС – відібрав у одного з них. Узагалі тієї весни було непросто.

У СБУ, що «базувалася» в Маріуполі, було всього два патріоти, з ними ми і взаємодіяли», – розповів боєць.

У СБУ, що «базувалася» в Маріуполі, було всього два патріоти, з ними ми і взаємодіяли»

Дружину з двома маленькими дітьми він відправив до Луцька – до родичів, а сам залишився.

«Я десантник колишній, розвідник – убити мене вдома неможливо», – сміється Руслан.

З «альфачами» відловлювали «мерів»

Через деякий час після від'їзду дружини в його квартирі оселилися офіцери «Альфи». Пустовойт разом із ними брав участь у деяких операціях, зокрема, із затримання «народних мерів».

Каже, в Києві просив зброю, але йому відповідали: що знайдеш – усе твоє, працюй.

Потім були Савур-Могила й Іловайськ, звідки Руслан вивозив загиблих друзів. А після поїздки в Дніпро йому порадили піти в «Правий сектор». Так він потрапив у 8-й батальйон «Аратта» до Андрія Гергерта («Червня»). З початку 2015-го року Пустовойт уже був у Широкиному.

«З «Донбасом» нас міняв» Азов «. В одну з операцій узяли полоненого росіянина», – згадує Руслан.

Там, у Широкиному, відбулося серйозне бойове зіткнення, в якому, каже «Павук», він і його побратими ледь не загинули.

«Згодом було багато боїв, але той запам'ятався. І я досі не розумію, як ми всі не залишилися на тому полі», – дивується воїн.

На день народження мами з важким пораненням евакуювали в Дніпро

2 липня, на день народження матері, Руслан був у Гнутовому.

«Я заліз на щоглу, зі зв'язком було погано. Думаю: хоч би ніхто не підстрелив! Зателефонував мамі, привітав. Заспокоїв: мовляв, зі мною все нормально, я поїв і в шапці. Спустився вниз, нарвав листочків для чаю... Нас було всього людей 15, поруч із нами стояв 37-й батальйон.

А наші хлопці, які були в «секреті», засікли групу, яка вийшла з Комінтернового – 29 осіб. Вони вночі розмінували балку і збиралися вийти в Гнутовому, просто нам у спину. Ми шестеро застрибнули в машину і поїхали мінним полем – інших варіантів не було, треба було допомогти нашим», – розповів» Павук».

Тоді його поранило вперше. Унаслідок вибуху буквально прошило осколками. Вважає, якби не броня – не вижив би.

«Стріляю, а у мене кров ллється з голови, ніг... Врятували пацани зі 131-го батальйону, вони проїжджали поруч на «бардаку», почули стрілянину і кинулися до нас. Я «від'їхав». Прийшов до тями, коли мене везли вже в швидкій допомозі в Мангуш», – додав Руслан.

На вертольоті його евакуювали в шпиталь Мечникова в Дніпрі. З Пустовойта дістали 62 осколки, його оперували чотири рази. Два місяці на базі в Павлограді Руслан проходив реабілітацію.

Вісім полонених за один раз

У червні 2016 року Пустовойт отримав завдання знищити блокпост противника, на якому мало бути до 30-ти бойовиків. Руслан спочатку вирішив провести розвідку, тому що нерідко секретна інформація витікала до ворога.

За кілька годин до початку операції Пустовойт разом із чотирма досвідченими розвідниками 54-го окремого розвідувального батальйону пішов до місця проведення штурму.

У нього були погані передчуття – вважав, що буде засідка. Напередодні приснився поганий сон, а коли сідав у машину, сильно підвернув ногу – та так, що довелося фіксувати пов'язкою.

Коли воїни прибули на місце, побачили, що їх уже чекають. Ворог збирався взяти в кільце і накрити артою.

«На краю посадки я побачив у траві розтяжку, яку, звичайно ж, не могли встановити наші.

Врятувало те, що в розвідку я ходив у сепарській формі, яку роздобув під час одного з боїв. Ну, і моя нахабність, – регоче Руслан. – Я став на нього кричати, мовляв, на кого автомат підняв?! І зажадав командира. З говору зрозумів, що це росіянин».

Цієї миті з'явилися розвідники 54-го ОРБ у нашій формі, а один із росіян відразу закричав: «Укропи!».

«Мені довелося «покласти» його, а наші хлопці «зняли» ще двох. Серед живих залишилися вісім бойовиків, і я пообіцяв зберегти їм життя, якщо вони вестимуть себе тихо. Цієї миті на телефон одного з бойовиків зателефонували і запитали, чи це у них стрілянина? Командир ворожого блокпоста «Білка» був не дуже переконливим. Потрібно було йти.

Коли дійшли до середини поля, почався мінометний обстріл, але ми дісталися цілими. Нас уже чекали контррозвідники. Серед узятих у полон вісьмох бойовиків двоє виявилися російськими офіцерами», – розповів Руслан.

Через місяць Пустовойт пішов служити в 54-й окремий розвідувальний батальйон. А вже в жовтні під Маріуполем «Павук» узяв у полон начальника ворожого блокпоста «Філа».

Руслан зі своїм відділенням був у засідці, коли вони помітили патруль ворога. Всього було четверо – двох застрелили, один був поранений і зміг піти, а четвертого затримали.

«Михайло Філімонов, «Філ». Погань родом із Авдіївки. І найнеймовірніше: він у кишені тягав із собою документи «ДНР» і нагородні книжки», – додав Руслан.

Усе ще попереду?

Пустовойт каже, що ні про що не шкодує. «Я воював кілька років – не за гроші. Моє серце розривалося, я розумів, що Росія прийшла в мій дім. Прийшли російські бандити», – каже Руслан.

Воїн демобілізувався в 2017 році, потрібно було «підтягти» здоров'я. А зараз перебуває в резерві 73-го морського центру Сил спеціальних операцій.