П’ЯТЬ РОКІВ ВОДЯТЬ ЗА НОСА

НОВОВОЛИНСЬКИЙ ПЕНСІОНЕР НАВІТЬ З ДОПОМОГОЮ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ НІЯК НЕ МОЖЕ ЗНАЙТИ СВОГО БОРЖНИКА

Алла ЛІСОВА

Того дня Адам Шліхта своїм стареньким УАЗом повертався з дачі на Бузі додому. І це ж треба – буквально за сотню-другу метрів від міста з іваничівської траси „вискакує” легковик, який і не думає уступати тому, хто їде по головній дорозі. Удар – і в лічені хвилини обидва водії ведуть розмову на високих тонах. Власник „Жигулів” 65-річний Георгій Поліховський, який представився офіцером МВС, свою вину визнає. Але пропонує обійтися без ДАІ, вирішити все „мирно”, погоджуючись відразу написати відповідну розписку. На тому й розійшлись.
Через деякий час, коли поганий настрій вгамувався, Адам Михайлович звернувся на станцію техобслуговування, де у присутності комісії, як належить, склали відповідний акт про збитки, нанесені автомобілю під час ДТП. З тим документом і звернувся чоловік до свого кривдника, почувши від нього запевнення, що гроші віддасть. З того моменту і почалась в Адама Михайловича паперова „круговерть”. Вичекавши всі можливі строки, аби зайвий раз не набридати, вирішив все ж таки звертатись до суду, оскільки „слово офіцера” виявилось неправдивим.
На основі рішення Нововолинського міського суду від 5 березня 2001 року державний виконавець міського управління юстиції Л. П. Литвиненко виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. Суть його – стягнути з Поліховського Георгія в користь Адама Шліхти 231 грн. 16 коп. — причому терміново, і повідомити про це виконавчу службу. А вже буквально через три місяці з’являється документ за підписом того ж державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки, як встановили, боржник, який не поспішав добровільно сплатити присуджену суму, отримує пенсію у Подільському районі м. Києва. І лист направили для виконання у ВДВС Подільського районного управління юстиції. Йшов час, але гроші чоловік не отримав. Навпаки, відтоді в Адама Шліхти відкривається нова сторінка у письмовому спілкуванні з відповідними органами столиці.
Пенсіонер-чорнобилець інвалід ІІ групи приніс добру кіпу різноманітних документів, які буцімто роз’яснюють йому, чому державна виконавча служба не в змозі виконати рішення суду. Хоча навіть зовсім сторонній людині це важко второпати. Виявилось, що Поліховський був прописаний в місті Нововолинську, а проживав у Києві, де нібито в Подільському територіальному відокремленому безбалансовому відділенні однієї з філій Ощадбанку отримував пенсію як військовий пенсіонер. Тому до Нововолинська у відповідь з Києва шлють обнадійливий документ – постанову про відкриття виконавчого провадження Подільським районним управлінням юстиції. Але і тільки. Бо замість грошей чоловік отримував лише відписки.
Після того Адам Михайлович написав скаргу в Міністерство юстиції, в якій запитував: скільки ще чекати? Пояснення не забарилось: із відкриттям виконавчого провадження у столиці були надіслані запити до ряду державних установ з метою з’ясування майнового стану боржника. Оскільки „майна боржника у Києві не виявлено, місце проживання його невідоме, а у відділенні Ощадбанку хоч і відкритий його особовий рахунок, пенсія туди не надходить, а нараховується у виплатному центрі Пенсійного фонду за місцем реєстрації”, то через чотири місяці тим же органом виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження і документ направляється назад на Волинь. І заступник начальника відділу виконавчої служби Київського міського управління юстиції О. В. Соломко радить Адаму Шліхті звертатися до ... державної виконавчої служби Нововолинська.
Подібний розвиток подій інакше як водінням за носа чоловік назвати не міг. Він знов береться за ручку, бо не перестає вірити, що правда мусить восторжествувати. 9 серпня 2004 року відкривають нове державне провадження на Поліховського Г. Ф., який нібито проживає на вул. Чехова у шахтарському місті, хоча під кінець року виявилось, що мешкає він насправді вже на проспекті Маяковського у Києві, де його знов ніхто не може „виловити”, бо у цьому помешканні – зовсім інші люди. Відтоді і по нинішній час Адам Михайлович отримав ще добрий десяток листів-відписок. Серед них – і з Міністерства юстиції України, яке на папері доручило „об’єктивно і всебічно перевірити викладені у скарзі факти, встановити причини та умови, які сприяли порушенням, невідкладно вжити заходів до їх усунення”. Однак реакція – та ж сама: відписки, у яких вже зазначалось, що новий виток перевірок тепер у Деснянському районі Києва результатів не приніс. І навіть в адресному бюро при ГУ МВС України в м. Києві повідомили, що боржник ні в місті Києві, ні в Київській області не зареєстрований і в базі даних ДПІ жодної інформації, що стосується матеріальних статків, про нього нема. І всі документи повертають знову до Нововолинська.
Подумалось: а, може, не дай Бог, з чоловіком-боржником щось трапилось? Та ні, як виявилось, за ці роки він з’являвся у Нововолинську. Як повідомив старший державний виконавець Нововолинського управління юстиції Петро Мазурок, останніх матеріалів стосовно стягнення боргу на користь Шліхти А. М. у минулому році вони не отримували. Разом з тим має інформацію, що Поліховський проживає у Броварах Київської області, куди й було зроблено з Нововолинська ще кілька запитів. Але поки що – мовчанка. На мої запитання у міському управлінні юстиції пояснили, що у даній справі для стягнення майнової шкоди не передбачається пошук боржника. Тобто, якщо чоловік уміє “заховатись”, то честь і хвала йому – до нього ніхто (!) не має жодних претензій. А в потерпілого є право і надалі звертатись до відповідних органів із заявою за заподіяні йому збитки. Тепер вже не лише матеріальні, але й моральні, які, очевидно, йому ніхто у цій країні не компенсує.