Ще в далекому 1957 році тодішньому волинському керівництву запропонували відкрити медінститут. Зрозуміло, що за цим стояло чимало клопотів, тож не знайшли чогось кращого, як «великодушно» відмовитись від цього на користь Тернополя...
Микола ОЧЕРЕТ
Ще в далекому 1957 році тодішньому волинському керівництву запропонували відкрити медінститут. Зрозуміло, що за цим стояло чимало клопотів, тож не знайшли чогось кращого, як «великодушно» відмовитись від цього на користь Тернополя.
Цю помилку через 35 років вирішили виправити перший ректор Волинського держуніверситету імені Лесі Українки Анатолій Свідзинський та доктор медичних наук Григорій Стеценко. Їм вдалося відкрити у цьому навчальному закладі медико-біологічний факультет з двома медичними спеціальностями: біофізика і біохімія. Необхідність такого кроку була добре обгрунтована. Адже західна медицина на одного лікаря, що лікує, має ще одного, який йому допомагає: діагностує або уточнює діагноз, робить аналізи, власне, різними методами допомагає в процесі лікування. Ось цю прогалину мав і ліквідувати новий факультет, готуючи лікарів- біофізиків і лікарів-біохіміків. Якщо Міністерство освіти і науки погодилося з підготовкою цих спеціалістів в університеті, то Міністерство охорони здоров’я відмовилося від того, щоб вони називалися лікарями. Зрозуміло, що головним у цьому, як і в кожній справі, є не приміщення, а матеріальна база, наявність спеціалістів, які будуть готувати майбутніх фахівців. Волинян вистачало тільки для організації навчального процесу першокурсників. Необхідно було запросити зі сторони кількох викладачів, а значить, забезпечити їх житлом. Позаяк університет своїх квартир не мав, то це питання повинно було вирішувати обласне і міське керівництво. Але вони цього не зробили. І знову ж таки простіше було передати студентів, яких вже набрали на медико-біологічний факультет, до Львівського медінституту. Як бачимо, Волинь знову не скористалася з нагоди мати своїх спеціалістів з медицини. Нині Волинь приймає на роботу щорічно кілька десятків випускників різних медичних закладів зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Чернівців. Там є медпрацівники високої кваліфікації, вони не лише вчать майбутніх лікарів, а й мають клініки, консультують і лікують хворих, роблять складні операції, вводять у практику нові ефективні і прогресивні методи лікування. Саме вони і задають тон у рівні практичної медицини у себе в областях. І дуже прикро, що, по суті, на заході України лише Волинь не має свого вищого медичного навчального закладу. Гадаю, що цим і пояснюється дефіцит лікарів у сільській місцевості. До того ж через неналежне фінансування закрили кардіологічний, ендокринологічний та й інші лікувальні заклади. Не можна сьогодні не згадати про чорнобильське лихо, яке не обминуло Волинь. Вважаю, що абсолютно був правий Григорій Стеценко, нині ректор Луцького біотехнічного інституту Міжнародного науково-технічного університету, коли наголошував на тому, що медико-біологічний факультет університету повинен був спрямувати всі свої зусилля на цю біду поліщуків, звичайно, не обминаючи інші проблеми здоров’я волинян. Ми не можемо обминути такої сучасної біди, як значний приріст патології новонароджених, зростання онкозахворювань. Це теж наслідки чорнобильської трагедії. Все це вимагає серйозного наукового аналізу, який мають вести спеціалісти-науковці різних галузей медицини, на рівні докторів і кандидатів медичних наук. Покращення результативності лікування можливе за рахунок діагностування хвороб на ранніх стадіях, введення нових методів лікування, нових препаратів. Це передбачає налагодження міжуніверситетських зв’язків, а також із західними вченими, де накопичено багатий досвід у тих чи інших галузях медичної науки. Знову ж таки все це можливо лише за наявності свого медичного факультету. Багато обставин говорить на користь того, щоб мати вищий медичний навчальний заклад. У першу чергу про це належить подбати керівникам області і міста. Ми не повинні відчувати свою меншовартість і відсталість. Варто подбати і про день сьогоднішній, і про майбутній, і врешті-решт мати якщо не окремий вищий медичний навчальний заклад, то бодай би, на перший час, медичний факультет.
