Cеред творців популярного фільму «9 рота» — Катерина Северинюк з Ратнівщини...
Це було під час передвиборчої кампанії. До Ратнівського районного штабу Блоку Юлії Тимошенко зайшла молода, голубоока дівчина. Чоловікам, які були аж надто заклопотані передвиборчими справами, на мить перехопило подих: “Невже Юля?” Дівчина на перший погляд і справді була дуже схожою на Юлію Тимошенко, особливо зачіска – голову обрамляла пшенична коса. Познайомились. Катя Северинюк – так звали дівчину – зайшла провідати свого знайомого. Поспілкувалась з усіма і, як іноді буває, потоваришувала. Наступного разу, коли Катя знову завітала у штаб, вона привезла у подарунок одному з працівників футболку з написом “9 Рота”. Чоловіки, які були під враженням від побаченого фільму, почали довідуватись, звідкіля ж вона її дістала. Яким же щирим було їхнє здивування, коли вони дізнались, що Катя брала участь у зйомках цього фільму.
Олена ДУДКЕВИЧ
ПЕРЕПУСТКОЮ СТАЛА УКРАЇНСЬКА МОВА
Катя ніколи не думала пов’язувати своє життя з кіно. Не мріяла, як багато інших дівчат, про кар’єру актриси, бо прагнула реалізувати себе дещо в іншому плані. Закінчивши просту сільську школу, вона зі своїми подругами подалася вступати до Волинського університету. Та, видно, якась вища сила готувала для неї інший шлях. Після невдачі дівчина, не задумуючись, подала документи у профтехучилище. Дивувались тоді у приймальній комісії: чому з таким хорошим атестатом і раптом в училище?.. Але, мабуть, саме так і мало бути. Коли на руках у Каті вже був диплом, вона вирішила їхати до Харкова. Тоді та й тепер це місто Катя називає містом великих можливостей. Їй пощастило стати студенткою університету і здобути освіту філолога. У мене була велика потреба говорити, говорити про те, що відчувала, але я не вміла, не знала, як передати словами свій внутрішній стан, розповідає Катерина. – У школі у нас було на той час інше виховання, нас цього не вчили. Я приходила із університетських занять, вмикала телевізор і дивилась засідання Верховної Ради. Я думала: ось де люди вміють говорити, я стану депутатом! Катя і справді переконалась у тому, що думки і мрії здатні матеріалізуватись, коли у 21 рік стала депутатом Харківської міської ради. Потім її ще не раз називатимуть дівчиною із казки, бо вона вірила у казки, тому стороннім завжди здавалось, що у її житті все легко. Було чимало цікавих етапів в житті. Одна із доріжок привела Катю у Крим. Вона й дотепер мешкає у Саках. Непростим був для неї 2004 рік – мала певні проблеми зі здоров’ям, тож тимчасово не працювала. З цікавістю спостерігала за тим, як їхнє тихе містечко, яке приваблювало відпочиваючих, що не шукали собі особливих пригод, поволі перетворилось на гамірне місце, яке кожен хотів відвідати і побачити. Такою популярністю Саки мали завдячувати відомому кінорежисеру Федору Бондарчукумолодшому, який приїхав у це місто знімати фільм “9 Рота”. Каті, як і іншим мешканцям Сак, було цікаво потрапити на знімальний майданчик, побачити зсередини, як народжується фільм. Вона вже була знайома з директором картини Володимиром Воркулем, який відрекомендував її Федору Бондарчуку, але навіть і гадки не мала працювати разом з ними в одній команді. Все вирішив випадок. Володимир Воркуль клопотався про купівлю літака, який за сценарієм фільму мали підірвати. На митниці виникли певні складнощі – потрібно було перекласти документи з російської на українську. Але як на те поряд не виявилось жодної людини, яка могла б це зробити бездоганно. Катя опинилась у потрібний момент у потрібному місці і допомогла вирішити цю проблему. Я не знаю, про що говорив Володимир Воркуль з Федором Бондарчуком, розповідає Катя, але він вийшов і сказав: ми все вирішили, будеш працювати моїм заступником.
ВРАЖАЮЧІМАСШТАБИ ЗЙОМКИ
На тендітні плечі Каті лягла маса всіляких обов’язків організаційного характеру. Адже директор фільму – це людина, яка відповідає практично за все, починаючи від вибору натури, тобто місця, де мають відбуватися зйомки, і закінчуючи поселенням акторів, влаштовуванням бенкетів і так далі. Відповідно, що частину цих клопотів на себе перебрала Катя. Вона стала частиною величезної команди, адже над зйомками фільму працювало 150 чоловік, до участі у “масовках” було задіяно дві тисячі. Я мала уявлення про зйомки, бо колись працювала у рекламній сфері, тож знала, що таке камера. Але я була вражена масштабами зйомки цього фільму, ділиться Катя, було задіяно стільки військової техніки, людей. Сонце, спека, молоді актори. Енергетика панувала просто надзвичайна. Все було настільки красиво. Я – не фанатична натура і далеко не фанатка Федора Бондарчука. Він про це знає, але він вразив мене як дуже талановита людина. Я бачила, як він переживав, як викладався. Воно й не дивно. На Федора Бондарчука робили великі ставки як у фінансовому, так і творчому плані. Бюджет фільму “9 Рота” становив дев’ять мільйонів доларів. Крім того, цей фільм Федір присвятив своєму батькові – відомому режисерові, тож хотів, аби все було якнайкраще. За словами Каті, яка працювала разом з Федором протягом чотирьох місяців, вона добре зрозуміла, що таке режисура, як важливо було Федорові тримати все в голові, ні про що не забувати. Він стовідсотково викладався у спілкуванні з людьми. Вмів надихати. Крім того, Федір сам знімався у фільмі. Це була важка праця. На знімальному майданчику доводилось проводити іноді більше дванадцяти годин. Пригадалась Каті найскладніша сцена у фільмі – це підрив афганського кишлака. Його будували протягом 4 місяців за класичним методом – з глини. Він займав територію понад 2 гектари. Поки справа дійшла до зйомок, у цьому “афганському містечку” побувала не одна сотня туристів, бо розташований він був неподалік від Коктебелю. У день, коли був запланований підрив, і все було готове (9 тонн вибухівки і 7 кілометрів дроту), небо вкрили хмари і зйомку довелось відкласти. “Заряджений” кишлак залишили ночувати під посиленою охороною. Наступного дня за горою поставили людину, яка розповідала про погоду. Як тільки з’явилось чисте небо, кишлак злетів у повітря. Непросто було працювати під пекучим кримським сонцем, деякі дублі доводилось знімати по двадцятьтридцять разів, але актори тамували у собі невдоволення, терпіли незручності, бо знали, що з цього має вийти щось грандіозне. Кожного дня відзнятий матеріал передавали у Москву, де над ним працювали художники, оператори, коректували, відрізали…
ПІСЛЯ “9 РОТИ”
Катя, а які відчуття ви переживали, коли був останній день зйомки? Не було шкода, що така яскрава сторінка у вашому житті дописана до кінця? Це був найрадісніший і найтривожніший момент. З одного боку було цікаво, а що ж вийшло? Думаю, що це питання хвилювало усіх, навіть тих, хто не був причетним до створення цієї картини. Ми бачили робочий матеріал, але хотілось бачити кінцевий продукт. Федір того ж дня полетів у Москву. Він не спав, мабуть, тиждень. Потім ми чекали презентації. Вона відбулася у всіх великих містах України. Коли після демонстрації фільму зал на дві хвилини завмер, а потім вибухнув оваціями, я зрозуміла, що робота вдалася. Мені було приємно дивитись на чоловіків, які витирали сльози, викликані певними епізодами фільму. Зізнатись, я і сама плакала. Дивилась на консультантів – людей, які справді воювали у дев’ятій роті під час війни в Афганістані і допомагали Федору знімати фільм, адже сюжет картини мав реальну передісторію. Я була розчулена до глибини душі. Федір Бондарчук, виступаючи на презентації, сказав, що і сам на дев’яносто відсотків задоволений своєю роботою. Фільм хороший, тема дуже серйозна, вона так чи інакше торкається кожного, ділиться своїми враженнями Катя, тільки шкода, що з картини чимало повирізали моментів, які трішки згладжували сюжет, тому фільм вийшов жорстким і трохи важким для сприйняття. Катя розповідає, що “9 Рота” у її житті зіграла важливу роль, але вона не захворіла кіно, хоча й продовжує працювати у цій сфері. Продовжує підтримувати стосунки з Федором Бондарчуком, іншими акторами. Після зйомок їй запропонував роботу молодий кримський режисер Ігор Волошин, який живе у Москві. Зараз вони працюють над зйомками трилера, робоча назва якого “Бєляєв”. Сюжет дуже цікавий. У головній ролі знімається Максим Суханов. Невдовзі картина побачить світ. Знаю, що незабаром Федір Бондарчук візьметься за нову картину, каже Катя, була вже мова про те, що ми знову працюватимемо разом. Тоді зможу розказати вам ще більше. Наша з Катею розмова могла тривати до безкінечності, бо вона – людина, з якою приємно бути поряд, яку хочеться слухати. Але вона поспішала до матері в село – приїхала ж бо з Криму, щоб провідати. А на прощання сказала нам, що мріє до рідного села прокласти гарну дорогу, дорогу до матері. А ще побудувати у селі церкву. Така вона – поліська дівчина з казки.
