У лікуванні травами, яке вимагає терпіння, послідовності і обізнаності, дехто, буває, зневірюється. Забуваємо, що це наука. Ставимося до природних ліків, як до синтетичних, природу називаємо “зеленою аптекою”, мовляв, беру, що забажаю, бо провізора немає. Дехто взагалі купує лікарські рослини на ринках, як звичайні продовольчі товари, не цікавлячись тим, де вони росли, хто і коли їх збирав. Виписуємо “чудодійні” рецепти з будь-яких джерел — і експериментуємо над власним організмом. Застерегти людей від подібного ставлення до траволікування вирішили члени просвітницького центру “Дзвін”, який створили у Луцьку послідовники відомої в Україні берегині народознавства Гарафіни Маковій. З тим і прийшли до редакції Віра Олександрівна Петручик та Людмила Олексіївна Петрусь. — Я працювала у школі, живу в місті, хоч родом із села. Як і більшість людей, не задумувалася над багатьма важливими речами. Над тим, що в житті нічого випадкового не буває, що кожен має знати коріння свого роду, що до Природи треба йти, як до храму, а не як до власної комори. А потім потрапила мені до рук книга Гарафіни Маковій “Затоптаний цвіт”, прочитала й інші її книги. Поїхала до Чернівців у народознавчий центр “Факел”, послухала знамениті бесіди — і по-іншому стала дивитися на світ,— розповідала Віра Олександрівна, колишня вчителька французької мови, а нині — пенсіонерка. Її супутниця — Людмила Олексіївна — була інженером з охорони довкілля на електроапаратному заводі. Але тепер, будучи на заслуженому відпочинку, захищає природу не з професійного обов’язку, а за велінням серця. Жінок цих можна було бачити на річці Сапалаївці, що протікає через Луцьк, де вони збирали сміття, залишене численними “відпочивальниками”. Навряд чи рівні сили тих, хто намагається врятувати річечку, і тих, хто її нищить. Але наші відвідувачки кажуть, що намагаються і власним прикладом, і словом донести до людей важливість вміння жити в гармонії з природою, відповідно до заповідей Божих. — Цього не навчають ні в школі, ні в університеті. А мудрість своїх предків молодь зневажає. Те, що було напрацьовано багатьма поколіннями, тепер називають забобонами. А тим часом наші прабабусі знали про ті обереги, які дають змогу зберегти фізичне і моральне здоров’я, вміли зцілювати недуги. Цей досвід старожилів свого села і узагальнила Гарафіна Маковій, — каже Людмила Олексіївна, пропонуючи спільно погортати сторінки книг, які принесла з собою. Ось нове видання книги Гарафіни Маковій “У світі рослин”, своєрідної енциклопедії народних звичаїв, повір’їв, укладу життя, невід’ємною складовою якого була і народна медицина, траволікування. “Перш, ніж пробувати щось на собі чи дитині своїй давати, подумати треба про спосіб свого життя, вмісткість своєї душі”,— з духовного очищення радить починати лікування Гарафіна Маковій, бо саме в цьому запорука цілющих властивостей рослин. Має значення і те, які рослини використовувати, як їх збирати. І тут варто згадати досвід старших поколінь. “За зілля думалося не раз, де і як ти його будеш брати, і за чистоту кожної рослини відходили молитви, і ділянки, де купчилися вони, не раз скроплювалися як молитвами, так і святою водою”,— читаємо в книзі. Вважали, що особливої благодаті і сили набирають трави, зібрані у день святого Пантелеймона-цілителя (9 серпня). Збирався у цей день звіробій, який з давніх-давен використовувався для лікування захворювань шлунка, печінки, десятків інших недуг. Старі люди твердили, що потерту траву звіробою добре класти у панчохи, якщо ноги терпнуть, болять. Цього ж дня зривали і золототисячник, який з росою треба брати. З нього робили настій, який допомагав лікувати травну систему. Але цілителі застерігали, що пити настій треба свіжим, бо на другий день то вже отрута. Заготовляли і полин — на захист від духів нечистих. Радили ним вимітати хату, класти суху траву під подушку, пити настій, щоб не болів живіт та не хотілось горілки пити. Кропиву старі люди радили лиш з цвітом рвати та класти її сухою до всякої страви. Чистить кропива кров, додає сили. Материнкою натирали суглоби, як боліли руки й ноги. Суху гілочку материнки клали в дитячу купіль, лікувалися цією травою й від головного болю. Подорожник зривали під вечір, після заходу сонця. Насіння використовували, щоб виганяти глистів, листками лікували рани. З відвару з голови квітучого соняха робили примочки на ноги при розширенні вен. На Теплого Олекси у берези бруньок просили на лікування. Садили на подвір’ї горіха, бо вірили, що він вміє відганяти від хати зло, що в його плодах великі Божественні дари. Коли горіхи лише формувалися і було їм ще далеко до зрілості, брали з півсантиметра приплодового хвостика і стільки ж нарощеного на ньому горіха, складали у пляшечку та заливали міцною горілкою. Настоювали кілька тижнів у темному місці. Цією настойкою натирали суглоби, рятуючись від болю, прикладали до скронь, коли боліла голова. Натирали ділянку гайморових пазух при застуді. Про кожну рослинку розповідає Гарафіна Маковій з любов’ю і повагою, використовуючи спогади старих цілителів. І наголошує: “Якщо ми потопаємо в болоті недоброзичливості та розпусти, тоді й найкраща цілюща трава не врятує”.
