Льотчик-випробувач Радянського Союзу, наш земляк Анатолій Грищенко під час чорнобильської катастрофи протягом тижня виконував найважчі завдання по гасінню пожежі і укриттю реактора АЕС...
Льотчик-випробувач Радянського Союзу, наш земляк Анатолій Грищенко під час чорнобильської катастрофи протягом тижня виконував найважчі завдання по гасінню пожежі і укриттю реактора АЕС. Кажуть, що коли він знову відправлявся на тижневе відрядження із Москви, то друзі його застерігали щодо отримання нової дози радіації. Анатолій Грищенко сказав: “Я їду рятувати свою Батьківщину”. Згодом героя планетарного масштабу рятував увесь світ. Наприклад, кістковий мозок йому для пересадки дала жінка з Франції. Однак в 1990 році Анатолія Грищенка не стало. Із запізненням, але Україна нагородила героя найвищим військовим орденом “За мужність” І ступеня. Оскільки ініціаторами нагородження виступали волиняни, то минулого тижня заступник голови обласної ради Володимир Банада і начальник відділу Василь Мамренко передали нагороду в посольстві України в Російській Федерації синові героя — Іллі Грищенку
Олександр НАГОРНИЙ
Про те, як волиняни добивалися вшанування подвигу свого земляка, про поїздку в Москву, розповів в ексклюзивному інтерв’ю Володимир Банада:
— У кінці минулого року до мене як заступника голови обласної ради прийшов один з дослідників життя і подвигу Анатолія Грищенка лучанин Валентин Люпа і розповів, що вже давно звертається до представників влади про вшанування пам’яті Анатолія Грищенка, але даремно. Щоправда, міська влада кілька років тому відкрила меморіальну дошку на будинку, що на проспекті Волі в Луцьку, де він жив і вчився. Разом з начальником відділу головного управління праці Ростиславом Кухтеєм ми вийшли на друзів Анатолія Грищенка в пілотно-випробувальному інституті в Жуковському, центрі авіації Росії. На сесії обласної ради було прийнято звернення до Президента з пропозицією до 20-річчя чорнобильської катастрофи посмертно нагородити нашого земляка найвищою відзнакою — надати звання Героя України. Документи були направлені в секретаріат Президента. Тоді ж керівництво організації “Союз Чорнобиля” разом з Міністерством з надзвичайних ситуацій повідомили, що, враховуючи ініціативу волинян, вони беруться в Києві встановити пам’ятник Анатолію Грищенку. На жаль, напередодні сумної дати надійшло повідомлення з секретаріату Президента, що згідно з положенням про нагородження громадянинові не України не можна присвоювати звання Героя. 26 квітня, як відомо, проходили парламентські слухання з приводу 20-річчя від дня катастрофи, де я мав слово і подякував Президенту за нагородження Анатолія Грищенка найвищим військовим орденом “За мужність” І ступеня. Були різні думки, навіть деякі політичні інсинуації щодо того, де і кому вручати орден. Рідна сестра Анатолія проживає в Луцьку, дружина, два сини, дві її внучки — в Жуковському. Ми порадилися з міністром закордонних справ Борисом Тарасюком і вирішили, що це має проходити на урядовому рівні у посольстві України в Москві. На жаль, не зміг поїхати в Москву один з ініціаторів вшанування героя Ростислав Кухтей. Як виявилось, банальна причина: нам сказали, що немає для відрядження грошей. Тож голова обласної ради Анатолій Грицюк відрядив начальника відділу Василя Мамренка в Росію. Ми взяли з собою чимало сувенірів, книг про Волинь. Хочу подякувати працівникам Луцького спецкомбінату побутового обслуговування населення, які з великою любов’ю виготовили надзвичайно гарну корзину з синьо-жовтими квітами, котру поставили згодом на могилі Грищенка. Нас чудово, чисто по-людськи, сердечно прийняли в Москві. В Жуковському нас зустрічали чотири Герої Росії, які ще літають, і Герой Радянського Союзу. Один з Героїв Росії — українець за національністю Анатолій Квочур. Це пілот найвищого класу СУ-27, котрий розмовляв українською мовою. Ми відчули опіку адміністрації Президента РФ і адміністрації міста Жуковського. Друзі Грищенка, його син Ілля зробили нам екскурсію по Жуковському. До речі, за всю історію пілотно-випробувального інституту було лише 300 пілотів-випробувачів, з яких 77 — загинуло. Багато з них починали службу на Україні, в тому числі — в Луцьку. Зараз в інституті є 30 льотчиків-випробувачів, серед них дев’ять — українці, хоча вони є громадянами Росії. Ми побували на меморіальному комплексі, відбулися інші неформальні зустрічі. Від імені держави Посол України в Російській Федерації Олег Дьомін і я, як керівник делегації, в присутності Героїв Росії передали Іллі Грищенку і його доньці найвищий військовий орден України. Згодом був обід в ресторані, де були лише українські страви. Ілля Грищенко попросив мене написати українською мовою побажання в книзі про Волинь його мамі, котра важко хворіє. Це особисте прохання дружини Грищенка, яка не раз бувала в Луцьку. Уже на прощання, коли нам дякували за приїзд, Анатолій Квочур та друзі Анатолія Грищенка делікатно поцікавилися, чи ми не повернемось ще до питання вшанування героя. Адже Анатолій Грищенко — Герой Росії і, як з’ясувалося, Герой Білорусії.
