Один за другим – горою: як живе волинська сім’я, у якій виховують 15 дітей

Історія  про те, що 41-річна волинянка Галина Матюк із Седлищ (Любешівщина) народила сімнадцяту дитину швидко облетіла мережу. Одні щиро вітали, захоплювалися і підтримували, інші ж, «експерти з правильного» життя і виховання, лише ранили надуманими звинуваченнями й неприхованими образами. Буцімто в такому гурті діти позбавлені дитинства, їх нелегко виховати і ще важче забезпечити тощо. Як би недоброзичливцям не хотілося вірити у свою «правду»,  батьки стараються дати дітям краще: любов, турботу і все необхідне. Вони ж вміють цінувати і один за другим стоять горою.

Поро це пише газета Полісся.

Великий гурт – не завада щастю

Віктор і Галина були знайомі, вважай, з дитинства: він навчався у старших класах, вона – на кілька років молодша. Ходили в одну церкву і разом співали в хорі. Однак тоді ще не знали, що стануть міцною сім’єю – іскра любові «пройшла» після закінчення школи. Обоє з великих родин – Галина була сьомою дитиною, у Вікторовій сім’ї виховали трьох, – тому не уявляють свого життя без гурту. Відтак 15 діток для подружжя Матюків зовсім не труднощі чи проблеми, як дехто схильний вважати, а велика потіха і підтримка. Болить тільки, що двоє маляток померли…

— Дехто думає, що велика сім’я – це жах. Нам дітки в радість і я великої біди з ними не бачу. Одне тільки прошу Бога: щоб виросли хорошими людьми і були здорові, – звіряє свої материнські почуття Галина. – Мені не раз казали  як же усіх вивчу, «виведу в люди», як забезпечу всім… Завжди відповідала: «Дасть Бог день, дасть їжу». Вірила, що якщо Отець дарує діток, то не покине. Аби дав здоров‘я і розум, а все інше додасться. Так і складається… Слава Богу здорові, слухняні, не мають шкідливих звичок і не встрявають у всілякі неприємності. Старші хлопці побудувалися. У 20 років хай ще не велика хата, але вже свій куточок. Чим погано?

Доречно буде сказати, що сини все ж живуть по-сусідству. Поруч і Вікторові сестра та брат, батьки. Тож у діда з бабою – 30 онуків під боком, двоє правнуків. Уся вулиця – родичі, практично 4 покоління.

Досвідчені батьки – молоді дідусь  і бабуся

Віктор з Галиною виховують 9 синів та 6 донечок. Щоправда троє уже покинули рідне гніздечко. Найстаршому Сергію – 22 роки. Одружений, має донечку. Як і батько, працює далекобійником, уже проїхав чи не пів Європи. Ще й дружині екскурсію зробив. Віктору – 21, теж уже створив власну сім’ю, виховує синочка. Цікаво, що Петрик народився лише на кілька тижнів раніше  Ліани – саме так  Галина з чоловіком за порадою невістки назвали свою найменшу донечку. Кажуть, красуні з таким іменем в Седлище більше нема. Віктор-менший займається ремонтами, робить фасади і натяжні стелі на замовлення, зокрема й закордоном. Увесь «декор» батьківського дому – його рук справа. Так би мовити, перша спроба. Середульший Станіслав працює на пожежній у Тоболах, а донька Ірина – в Кам’янці-Подільському. Поїхала туди з християнською місією, працює перукарем. Ще один син навчається на маляра-штукатура і любить готувати.

Тепер у домі незамінною помічницею є 15-річна Аліна – і поприбирає, ще й хліба спече за потреби. Дівчина – відмінниця, ретельно вчить англійську мову і мріє поступити в медичний навчальний заклад. Загалом в сім’ї зараз 6 школярів, інші –  бавляться вдома. Усі мають гарні слух і голос. Очевидно, перейняли це від обох батьків: Галина колись співала в групі, Віктор і тепер у хорі.

Розмова про таланти дітей, їхні плани, мимоволі завернула в минуле. Виявляється, наша героїня мріяла стати медиком. Однак з місцевої лікарні їй не дали направлення, яке б допомогло поступити на державну форму, а батьки не могли посилити платне навчання. Але до лікарні таки мала причетність – працювала санітаркою. Тепер вже 15 років у декреті.

Підтримка – Бог і турботливий чоловік

Коли в багатодітної матусі запитують, чи не жаліє вона про свій життєвий вибір, без зайвих роздумів відповідає: «Ні». Запевняє, якби була можливість щось змінити, лишила б усе як є. Все ж Бог не покидає наодинці з проблемами, а найголовніше, що поруч дуже добрий чоловік. За Віктором Галина як за кам’яною стіною. Зізнається: в поле навіть не ходить. До картоплі, пшениці, їх збору не має жодної справи, не завжди знає що де росте і коли сходить (а садять по кілька гектарів; щоправда трохи збавили оберти, коли сім’янин сів за кермо вантажівки). Її  справа – господарство. Але й тут потрудитися треба: дві корови, кілька свиней, птиця, грядки… Благо, що побутова техніка неабияк полегшує домашню роботу. А коли вже готувати, то щоразу як на свято. От, наприклад, тільки голубців накрутити 12 літрів, а на млинці треба відразу з відро тіста. Однак усі клопоти Галині в радість.

 

 

Варто віддати належне й старшим дітям: кожен прагне допомогти мамі. Обов’язки розподілені: хто собаці занесе, хто доєднається до прибирання, а поглядіти малечу – заледве в чергу не стають. Це, напевно, одна з принад гурту – усе робиться разом і в кожного є вдосталь вільного часу.

Віктор допомагає і на відстані, коли треба повпливати на особливо вредних: його слово навіть з слухавки мобільного закон, бо, як не крути, тато в домі головний. До того ж може з собою в поїздку до Львова взяти. А ще сім’я щороку відпочиває на морі. Тільки по черзі, бо всім важко поміститися в бус. Морським повітрям встигла уже подихати й крихітка Ліанка. Були й в Карпатах.

Тож, вкотре підкреслює моя співрозмовниця, ростити стількох дітей не важко (хоча й своїх труднощів удосталь). Дійсно важко – коли хворіють, тоді рветься душа. Бувало, що одна надія тільки на Бога була, але Він виходив назустріч…