«Ні, я не «плід», і не «зародок», а маленька людина, яка хоче жити!»
Позиція: «Абортні війни», або узаконеному дітовбивству – 100 років
18 листопада 1920 року в СРСР була видана постанова «Про охорону здоров’я жінки», якою дозволялося штучне переривання вагітності. З того часу цю операцію перенесли десятки мільйонів українок, дехто йшов на неї багато разів, вважаючи легкою, безпечною, а головне — неосудною. Проте таке ставлення до абортів існує не скрізь
Вождь — «благословив», народ — «купився»
Ще у 1913 році з’явилася стаття Леніна під назвою «Робочий клас і неомальтузіанство», в якій він палко підтримував ідею щодо «безумовного скасування всіх законів, які переслідують аборт». Тож не дивно, що згодом в СРСР цей спосіб планування сім'ї став дуже поширеним, масовим. «Залетіла» — без мороки позбулася наслідків. Для багатьох жінок це стало меншою проблемою, аніж відвідини стоматолога. Тим більше, що в часи атеїзму про гріх дітовбивства ніхто не нагадував…
За даними видання «Кабінет експертів», СРСР займав одне з перших місць у світі за кількістю абортів. Як свідчать дослідження, демографічні втрати від штучного переривання вагітності в 1960—1980-х роках заподіяли країні в 2,5 раза більше шкоди, ніж Перша світова, Громадянська і Велика Вітчизняна війни, разом узяті. Йдеться про 90 млн дітей — стільки було зроблено абортів за вказаний період.
У часи атеїзму про гріх дітовбивства ніхто не нагадував…
Відомо, що був 4-річний період в існуванні Радянської імперії, коли Сталін заборонив такі операції «у зв’язку із неконтрольованим перериванням вагітності і розпадом сімей, що негативно впливало на сталий економічний розвиток країни». Проте в роки війни Гітлер зробив їх доступними на окупованих територіях, особливо серед слов’ян. А після смерті Сталіна в 1955 році радянська влада знову легалізувала аборти.
Пізніше практику вбивства ненароджених дітей під лозунгом захисту прав жінок перейняли й інші країни. Першими зробили це у соціалістичному таборі. А у 1967 році штучне переривання вагітності дозволила Великобританія; у 1975 — Франція і Австрія; у 1976 — Німеччина (ФРН). У США по всій країні аборти було легалізовано в 1973 році, а в Португалії — лише в 2007 (до 10 тижнів вагітності). Нині таких країн уже 55.
Законодавство про повну заборону абортів діє на Мальті і у Ватикані. Ірландія, Андорра, Сан–Марино і Монако допускають їх лише у випадку загрози життю вагітної.
Жінки кажуть: «Моє тіло —моє діло!»
Жовтень цього року у Польщі видався гарячим. Рішення Конституційного суду, яким забороняли переривати вагітність навіть у випадку серйозних вад розвитку плода, викликало величезний спротив у суспільстві. Після протестів, які охопили всю країну, влада пішла на поступки, адже рейтинг правлячої партії Польщі внаслідок «абортної війни» впав на 12% , а 73% опитаних громадян не підтримали це рішення Конституційного суду. Багато хто казав, що його було прийнято, аби відволікти суспільство від теми коронакризи.
За офіційними даними, полькам торік зробили не більше 1000 таких операцій. З них 98% — саме через патології плоду. Упродовж 30 років майбутні матері в сусідній країні могли вирішувати, чи хочуть вони народжувати хворих дітей. Нинішньої осені їм сказали «зась», законно можна переривати вагітність лише у випадках зґвалтування, інцесту чи загрози власному життю.
Люди виходили на вулиці, лягали на землю і перекривали рух автомобілям. Запалювали лампадки, хоронили право на вибір, скандували гасла, які не можна цитувати в газеті. Розлючений натовп під будинком віцепрем'єра Качинського ледь стримували правоохоронці.
Довелося охороняти храми, бо такого в країні, переважно католицькій, іще не було: люди нападали на костели, зривали меси, розкидали листівки з розіп’ятою на хресті жінкою.
Вішаки в руках — символ чи не кожного такого протесту в Польщі. Металевий гачок — це моторошне знаряддя для підпільних абортів, які не відійшли в минуле й досі. Лікар, який офіційно виконав аборт, або той, хто продав пігулки для переривання вагітності, міг бути засуджений. Багато медиків у Польщі відмовляються робити такі операції з релігійних міркувань. Тож вагітні змушені їхати в «аборт–тури» за кордон, дуже часто і до нас, в Україну.
«Жінки — не інкубатори!» — скандували навесні 2019 року й американки, які вийшли на демонстрації майже у всіх 50 штатах США. Приводом для протестів стало підписання губернатором штату Алабама суворого законопроєкту про заборону абортів, який не робив винятків для випадків зґвалтування або інцесту, і передбачав 99-річний тюремний термін для лікарів, що його порушили. Раніше аналогічні законопроєкти «про серцебиття» були прийняті в деяких інших штатах. Вони мали заборонити згадані операції після закінчення шеститижневого терміну — з цього моменту медики вже можуть відстежувати стукіт серця у плода.
Оскільки аборти в Сполучених Штатах дозволені з 1973 року і стали звичною справою, нові обмеження були сприйняті частиною суспільства «в штики». Припускають, що й Дональд Трамп програв президентські перегони в якійсь мірі через те, що висловлювався за заборону переривання вагітності на пізніх термінах.
Нас могло б бути щонайменше на 30 мільйонів більше…
В Україні аборти офіційно легалізовані. Дозволено (за бажанням жінки) переривати зароджене життя у термін до 12 тижнів, а якщо є медичні чи соціальні показання — до 22 тижнів вагітності. В кримінальному законодавстві України питання захисту ненародженої дитини належним чином не врегульовані. Результатом цього, разом із багатьма іншими чинниками, стало 30 мільйонів хірургічних абортів, проведених за роки незалежності.
Так, даються взнаки бідність, нестабільність, відчуття незахищеності. Але є й інші причини. Єпископи Римо–католицької церкви у своєму посланні до 100–річчя абортивного геноциду пишуть: «На жаль, після розпаду Радянського Союзу Україна не порвала з цією комуністичною спадщиною… У суспільстві сформувалася абортивна ментальність. У свідомості багатьох людей дітовбивство є звичайною медичною процедурою, однак це знецінює людське життя, гідність жінки…».
Торік штучне переривання вагітності зробили майже 75 тис. українок, з них 727 неповнолітніх дівчат. Це — за даними, які надали заклади, підпорядковані МОЗ. Насправді ж цифри є вищими. У попередні роки, починаючи з 2005–го, абортів проводили ще більше. А от рівень народжуваності катастрофічно знижується. І це проблема, яку не вирішити розчерком пера.
У нас, як і в будь–якій країні, люди неоднозначно ставляться до переривання вагітності, одні називають це вбивством, інші — порятунком. Втручання влади розцінюють як спроби контролювати життя жінок, порушення їхнього права розпоряджатись власним тілом. А вихід у цій ситуації один — шукати компроміс і плекати, цінувати материнство.
Оксана КРАВЧЕНКО.
