У когось під вікнами картопля, а у Володимира Кучеренка — тенісний корт

Обійстя Володимира Кучеренка багато в чому типове для приміського села: ошатний будинок, доглянутий газон. Але є тут одна деталь, яка ще з вулиці притягує погляд. Чималу частину присадибної ділянки займає справжнісінький тенісний корт! Своєю помаранчевою «шубкою» він спонукає зупинитися і дізнатися, як професійний спорт оселився на сільській вулиці.

А не так давно на цьому місці застрягав навіть УАЗик

Прогноз натрапити на аматора не справдився. Господар незвичайного двору виявився досвідченим спортсменом-легкоатлетом. Його струнка постава видає на-гора цю деталь із перших секунд знайомства. Володимирові 56, і практично все своє свідоме життя він у русі. А от освітою здивував — ​учитель початкових класів та малювання: «Тоді фізкультурників у Луцький педінститут набирали всього одну групу. Йшли туди кандидати в майстри спорту, «афганці». Я ж був хлопцем із села, який просто любив спорт. То й вступив на те, на що мав шанс пройти. Малював доволі непогано, досі це заняття люблю. А легка атлетика все одно нікуди з мого життя не зникла».

Прищеплену батьком любов до руху він перетворив на спосіб життя, який дає змогу і займатися улюбленою справою, і ще й заробляти на цьому.

Не дало змоги сповна віддатися професійному спорту і подальше життя. Володимир рано одружився, тож часу бити байдики не було зовсім. Вночі сторожував, зранку працював двірником, а вдень — ​навчання, робота вчителем малювання та художником-оформлювачем… Одне за одним у молодій сім’ї народилися діти: доньки Олена і Тетяна та син Роман. Чоловік почав займатися торгівлею, кілька разів на тиждень мотався по товар до Польщі: «Тоді була необхідність заробляти і годувати сім’ю. Непросто це все давалося… Ледь не засинав за кермом. А ще ж якраз почали будуватися. Грошей не було не те що на оселю, а й навіть на ділянку. Мав менше половини потрібної суми, але насмілився і купив оцих 20 соток. Тут було болото. Навіть УАЗик застрягав: ані дороги, ані комунікацій».

Споглядаючи теперішню красу, важко уявити, скільки сил і праці вкладено в це місце. Володимир теж воліє більше тішитися результатами, аніж журитися спогадами.

Читайте також: Селезньов назвав «диванними педе***тами» усіх вболівальників, які засуджували його перехід в російську «Кубань» 2016 року (Відео).

 Першими учнями стали свої діти

Ідея облаштувати тенісний корт ніколи не здавалася для подружжя дивною: «Це якось завжди було в моєму житті, просто з’явилися місце і можливість втілити задум. Це для своїх малих робилося». Дружина Оксана підтримала такий намір. І сьогодні вони, вже батьки із чималим досвідом, твердо переконані, що дбати про дітей — ​це не купити їм модний одяг чи смаколики, адже сите і красиве життя — ​далеко не все, до чого потрібно прагнути. Їхня турбота вимірюється і втілюється абсолютно іншими поняттями та критеріями.

Однаково наполегливо завзятий чоловік тренував і доньок, і сина. І всі вони віддячили йому чудовими результатами. Найстарша Олена хоч і почала займатися порівняно пізно — ​у 13 років, — ​була свого часу в перших десятках рейтингу тенісистів України, їй на п’яти наступала і молодша Тетяна.

А Роман, який у теніс прийшов шестирічним, то й узагалі обрав цей спорт майбутньою професією. У свої 25 він є тренером у Міжнародній тенісній академії. Зараз викладає у столиці, півтора року працював ще й у Китаї.

Прищеплену батьком любов до руху він перетворив на спосіб життя, який дає змогу і займатися улюбленою справою, і ще й заробляти на цьому. Найбільше Романові подобається працювати з юніорами — ​спортсменами віком 10–18 літ. Каже, і фізично, і організаційно така робота непроста, але коли учень показує результат, усі труднощі забуваються.

Повезло у спорті — ​пощастить і в житті

А енергійний Володимир теж не полишив тренерської роботи. Першим азам гри навчає онука, трирічного Макара. А загалом через його домашній корт пройшли сотні дітлахів. Починалося із сусідських малих, а далі вже в хід вступало «вуличне» радіо.

 І тепер з однаковим азартом приходять сюди на заняття і дорослі, і шестирічки. Володимир турботливо виносить їм чайник та склянки. Каже, треба пити якраз такий напій — ​не гарячий і не холодний. Для комфорту тут-таки облаштував добротні роздягальні, забезпечує професійним інвентарем.

Попри роки, чоловік пам’ятає своїх вихованців. І хоч не завжди вони обирали «спортивну» дорогу, тішиться, що насамперед стали хорошими людьми, готовими достойно сприймати і життєві невдачі, і перемоги. Упевнений: такого стрижня характеру, що дає спорт, важко знайти деінде.

Інна ПІЛЮК