«Стріляв по російському бліндажу доти, поки на мене не полетіла протитанкова керована ракета» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.05 € 31.85
«Стріляв по російському бліндажу доти, поки на мене не полетіла  протитанкова керована ракета»

Бувало, що куля проходила за якийсь міліметр…

Фото автора і з домашнього архіву Андрія ШАПОВАЛОВА.

«Стріляв по російському бліндажу доти, поки на мене не полетіла протитанкова керована ракета»

Уродженець Волині уже 4 роки воює на Сході України

Ця історія про Андрія Шаповалова, хлопця, який народився і виріс у нашому краї, а п’ятнадцятирічним підлітком потрапив у Дніпро — місто, яке стало його другою малою батьківщиною. Тут у нього згодом з’явився свій бізнес, який поступово налагоджувався, — ремонтна майстерня, в яку вкладав всього себе. Та коли на нашу землю прийшла війна, Андрій одразу вирішив, що бізнес почекає, а його місце — в лавах воїнів, які стали на захист країни. Військовий шлях сержанта Шаповалова розпочався влітку 2014 року й триває понині. Загалом, від початку служби, без врахування періодів, проведених у пункті постійної дислокації та відпустках, Андрій на передовій уже чотири повноцінних роки…

Від добробату до «Холодного Яру»

У липні 2014–го Андрій прийшов у головний офіс Дніпра, де відбирали кандидатів у добровольчий батальйон. Того ж дня, швидко зібравшись, уже приїхав на тренувальну базу добробату. Два місяці хлопці проходили надзвичайно жорсткий фізично і психологічно курс вишколу виживання в умовах війни. Тренували інструктори з бойовим досвідом в Афганістані, Чечні та інших «гарячих» точках. Андрія як одного з найкращих зарахували у розвідувальний підрозділ батальйону.

Згодом він вирішив продовжити службу вже у Збройних силах України. У квітні 2015–го через військкомат потрапив у роту охорони в Червоноармійську. Але ця робота не була до душі, він рвався у бойову частину, хотів воювати. Зрештою, після того, як пів року засипав командування рапортами на переведення, потрапив до окремої механізованої бригади. Так Шаповалов став «холодноярцем».

За шість років жодної подряпини, але контузії — постійно

Андрій дуже любить у всьому порядок, все має бути «на своєму місці» і «так, як годиться». А до зброї у нього особливо поважне ставлення. Для свого ДШК він сам придбав оптичний приціл, пристріляв і не раз творив з ним «дива».

— На одному зі спеціалізованих сайтів знайшов за 10 тисяч саме такий, як мені треба, — згадує Андрій. — Я вибирав приціл, щоб тримав 50 калібр, тоді він для 12,7 міліметра буде ідеальним. Інакше кілька пострілів — і йому кінець. Дуже швидко виходить з ладу, і в результаті від прицілу — купа пластмаси та розбитих лінз. А цей — надійний, витримав уже другу ротацію.

« Андрій уміло вправляється не тільки зі зброєю, а й добре керує підлеглими: коли в роті бракувало офіцерів, він довгий час командував взводом. »

На початку служби в бригаді Андрій був кулеметником, навідником ДШК. Знищував вогневі точки, укріплення противника, постійно ніс бойові чергування і не давав ворогу наблизитися до наших позицій. На початку 2016 року під Кримським постійно йшли запеклі бої. Мало не щодня працювала артилерія й міномети. Андрій мав знищити ворожий бліндаж, із добре захищеної бійниці якого постійно допікав і не давав підняти голову кулемет «Утьос».
— Відстань була невелика — до 500 метрів, — розповідає Андрій. — Із третього пострілу я пристрілявся і прошив його бронебійними. Бив доти, поки на мене не полетіла протитанкова керована ракета. Слава Богу пройшла за півтора метра наді мною, але відчуття були такі, що адреналін зашкалював…

І таких моментів можна навести багато. Кулеметник на передовій, як і командир, — найпривабливіша для ворожих снайперів ціль. Це не стендова стрільба по тарілках чи мішенях у тирі. Небезпека підстерігає повсякчас. Задля знищення вогневої точки «орки» не шкодують ні снарядів, ні мін.

У першій же ротації під Кримським Андрій лише за місяць шість разів потрапляв під пекельний вогонь: 120–ті, постріли танка, 82–гі, РПГ, СПГ… Після танкового обстрілу чоловік лише кілька днів лікувався у госпіталі, допікав головний біль. Трохи зміцнів і одразу назад — на передову. Наступного дня після повернення потрапив під 120–ті.

Якось під Кримським Андрія мало не дістала куля. Він чатував біля свого ДШК, як раптом пролунав постріл, відчув ніби удар по рукаві фліски. Глянув — дірка, а крові немає. Куля пройшла за якийсь міліметр від руки…

Військова служба до снаги, коли надійний тил

Андрій розпочинав війну стрільцем добробату, у бригаді «Холодний Яр» став навідником ДШК, а за пів року — головним сержантом механізованого взводу. Нині ж він — головний сержант роти.
Те, що з кулеметом боєць на «ти», підтвердили змагання на першість ОТУ в 2018 році. Тоді він продемонстрував чудові знання і володіння ДШК, точність стрільби на дистанції 750 метрів. І відповідно здобув перше місце в угрупованні.

Вдома бійця чекають найдорожчі у світі —  дружина Лілія і донька Злата.
Вдома бійця чекають найдорожчі у світі — дружина Лілія і донька Злата.

 Андрій уміло вправляється не тільки зі зброєю, а й добре керує підлеглими: коли в роті бракувало офіцерів, він довгий час командував взводом. Нині серед його головних завдань — бойова підготовка роти. Зокрема, робота з молодшими командирами, допомога ротному в управлінні боєм, обладнання позицій, вогневих точок.

Сержант Шаповалов дуже добре справляється з усіма завданнями. Підлеглі йому довіряють і рівняються на нього. Адже він знаходить підхід до кожного, завжди ухвалює правильні рішення, у службі універсально поєднує повагу й вимогливість, людяність і дисципліну.

…І ось завершилася чергова ротація, підрозділи повертаються у пункт постійної дислокації. Тут на Андрія чекають його найдорожчі у світі — дружина Лілія й чотирирічна донька Злата. Впродовж довгих місяців розлуки Андрій постійно відчуває їхню любов і підтримку. Нечасті й не дуже тривалі, але такі напрочуд теплі й сповнені любові телефонні розмови зігрівають душу, додають наснаги, впевненості. Правду кажуть, коли є надійний тил, і на передовій не страшно.

Олександр ПАРІЙ, кореспондент АрміяInform