Садибу на вулиці Селищній, що на околиці Луцька, ми розшукали легко: адресу травника Бури тут усі добре знають. Десятки років їздили з усіх-усюд люди за допомогою до відомого, світлої пам’яті Олександра Бури, тепер у батьківській хаті на Вишкові веде прийом його син Василь...
Садибу на вулиці Селищній, що на околиці Луцька, ми розшукали легко: адресу травника Бури тут усі добре знають. Десятки років їздили з усіх-усюд люди за допомогою до відомого, світлої пам’яті Олександра Бури, тепер у батьківській хаті на Вишкові веде прийом його син Василь
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
Дім ховається в буйній зелені. Вузенька стежечка, що веде до порога, як тунель у царстві квітів, цілющих трав. Лікарські рослини господарі висаджують, доглядають, адже в природі деяких з них збереглося мало, інших зовсім шукати марно. Тепер Василь Олександрович обачніший з журналістами. Поділився якось, де можна знайти ті чи інші рідкісні трави, а за якийсь час побачив знайомі місця сплюндрованими: усе люди винищили дотла. Нашому співрозмовнику, який з дитинства разом з батьком ходив збирати зілля, а тепер свого сина залучає до цієї справи, таке ставлення до природи, відчувається, болить. – Засадив галявинку в лісі дивосилом, так ще називають оман високий. Нехай люди збирають, тільки ж, викопуючи з коренем, зріжте верхівочку, посадіть в землю. Так робив мій батько, який все життя вклонявся кожній рослині,— розповідає Василь Олександрович, скориставшись моментом, поки нема відвідувачів. На стіні в кімнаті — пожовтілий від часу (Олександра Семеновича немає вже дванадцятий рік) батьків календар. На видному місці — ліцензія, аби ні в кого не виникало запитань щодо законності цілительської діяльності. За ширмою — оглядовий куточок з кушеткою. – Навіть коли люди приходять з результатами обстежень, а це завжди бажано, я все ж дивлюсь хворого, бо своїм рукам довіряю більше. Іноді прошу ще раз пройти ультразвукове дослідження, щоб переконатися, що мої сумніви небезпідставні. І згодом впевнююсь, що був правий. А взагалі я не визнаю “чудотворців” у медицині, тому часто посилаю пацієнтів на рентген-обстеження, прошу здати аналізи. Ніколи заочно не призначаю лікування, не надиктовую рецепти, бо до кожного пацієнта мусить бути індивідуальний підхід,— каже Василь Олександрович, який, перш ніж займатися цілительською практикою, працював у Луцьку на “швидкій”. Поєднувати роботу на станції “швидкої допомоги” з улюбленим заняттям травника після смерті батька стало важко. Люди приходили на прийом, не зважаючи, що в нього злипалися очі після нічної зміни. Заготівля сировини теж непростий процес, кожна рослина має свою пору збирання, її треба знайти, правильно висушити, підготувати. Часу і сил на збирання трав йде чимало, тому влітку приймає пацієнтів Василь Бура лише чотири дні на тиждень. Решту часу проводить у лісі, на лугах, як колись робив батько. Про свого батька Василь Олександрович згадує з великою любов’ю і теплотою, як про людину непростої долі, непересічну, мудру. На моє запитання, чи не боявся в радянські часи Бура-старший займатися народною медициною, усміхається: – Після сталінських таборів, де вони обоє з мамою побували за участь в УПА, батько до всього ставився по-філософськи. Знав, що писали на нього доноси, мовляв, загрібає гроші за трави, бачив навіть копії цих листів з підписами людей, які в очі дякували за допомогу, клялися в любові. Батько тільки потішався з такого лицемірства. А не чіпали його, бо мав пацієнтів з високих кабінетів, зверталися до нього і працівники обкому, прокуратури. Не мав спеціальної освіти, але знав і вмів багато, усе життя вчився, читав. В їхньому домі завжди було чимало книг, старих довідників з траволікування. Розповідають, що інтерес до цілющого зілля в родині передавався з покоління в покоління. Має надію Василь Олександрович, що і його син Андрій, який вже закінчує медінститут, піде цим шляхом. Сам він згадує, як у юності після служби в армії віз з Далекого Сходу на Волинь незвичайні для наших країв цілющі рослини. Екзоти добре акліматизувалися на городі й не раз ставали потім у пригоді. Людям Василь Олександрович пропонує уже готові збори — сухі подрібнені трави у відповідних пропорціях. Каже, що переконався: сподіватися на точність виконання настанов марно. Усе ми звикли робити “на око”. А траволікування вимагає ретельності, дисципліни, точності, терпіння. А ще — це творчість. Рецепти — не догма, переконаний наш співбесідник. У свій час Олександр Семенович Бура у співавторстві з сином підготував збірник рецептів “Українська народна медицина”, який уже готувався до видання, одержав схвальні рецензії науковців. Книга досі існує лише в кількох екземплярах, бо, на думку Василя Бури, не можна пропонувати людям універсальні рецепти, які б підходили всім без винятку. Кожному треба підбирати своє лікування, керуючись особливостями стану здоров’я, організму, перебігом захворювання. – “Самодіяльність” у траволікуванні може зашкодити. Скажімо, популярна і звична всім кропива, як засіб для очищення крові, при безконтрольному тривалому використанні діє як коагулянт — призводить до надмірного згортання крові, тромбоутворення. Материнка, навпаки, має протилежну дію, іноді може спровокувати у жінок кровотечу. Будьте обережні з отруйним зіллям, які вимагають починати лікування з мікродоз. Одне слово, трави вимагають обережності, розумного використання,— наголошує Василь Бура, який сам дуже відповідально ставиться до своєї роботи. Дванадцять років він ділом доводить, що недаремно носить прізвище Бура. Напрацьовано чималий власний досвід, не бракує пацієнтів, хоч ніколи не рекламував свою діяльність. Люди з уст в уста передають інформацію про те, до кого звертатися за допомогою, якщо лікування дає бажаний ефект.
