«Не мала баба клопоту, то купила порося” — цю українську народну приказку я, признатися, згадував не раз після того, як у грудні далекого вже 1988-ого почав спостерігати за погодою, а в січні 1989-ого року надрукував у нашій газеті свій перший прогноз...
Володимир ЛИС
«Не мала баба клопоту, то купила порося” — цю українську народну приказку я, признатися, згадував не раз після того, як у грудні далекого вже 1988-ого почав спостерігати за погодою, а в січні 1989-ого року надрукував у нашій газеті свій перший прогноз.
З одного боку це моє, як мені здавалося, цілком безневинне хобі таки зробило популярним серед широкого загалу, познайомило з багатьма цікавими, як мовиться, з родзинкою людьми, допомогло потім при написанні матеріалів під рубрикою “Таємниці і загадки планети”, яку я вів понад п’ять років. З іншого — довелося наслухатися масу порад і зауважень, прискіпливої критики, адже погодою цікавляться всі. Про всілякі пропозиції співпраці аж до організації товариств, малих підприємств і навіть партії любителів хорошої погоди я вже писав. Звичайно, можна і не сприймати серйозно ставлення деяких людей до прогнозування, але як не реагувати, коли приходять і розповідають, як на ринку якась бабця соковито кляла “тамтого Лиса” за те, що буцімто саме я наслав слякотливу погоду, яка заважає копати картоплю. У червні 1997 року, коли північними районами нашої області промчався ураган, який завдав чималих збитків, я якраз був за кордоном, у штаб-квартирі НАТО. Після повернення в Україну, першим, кого я зустрів із земляків у Києві був тодішній народний депутат України Ростислав Чапюк. Він і розповів про той природний катаклізм і запитав: “А ви це передбачали?”. І тоді я з полегшенням і з чистою совістю відповів: “Слава Богу, що цього я таки не передбачав”. Тож з деяким побоюванням, спираючись на спостереження за погодою 1 січня нинішнього року, обережно спрогнозував можливе аномальне явище у третій декаді цьогорічного липня. Що це буде — буря, локальний ураган, гроза — не знаю, та в час, коли за народним прогностиком “проектується” погода на липень, збурення таки було. Але зараз хочу повести мову про несподіване поєднання прогнозування погоди і політики та релігії, яке час від часу виникає в уяві деяких читачів ось уже протягом п’ятнадцяти років. Перший такий лист я отримав саме навесні 1991 року, коли його автор, лучанин І., намагаючись, певно, дошкулити, писав, що мої прогнози погоди були б більш точними, якби я “не дотримувався таких відверто прорухівських, антикомуністичних поглядів”. Дослівно пам’ятаю речення з того листа: “Мабуть, любов до вашого Руху і всіляких чорноволів та горинів засліплює очі так, що заважає пильніше спостерігати за погодою”. Згодом, як не дивно, надійшло ще кілька листів, де автори поєднували прогнози і мої політичні погляди. А в середині 90-их років кілька читачів, наче змовившись, звернули увагу на іншу обставину. Вони дорікали за те, що починаю спостерігати я за погодою відразу після католицького, а не православного Різдва. “Признайтеся, скільки вам католики, ті папісти, заплатили за те, що ви їм підспівуєте і спостерігаєте з 25 грудня, а не після 7 січня?” — грізно запитував читач К-чук. Інша читачка радила навіть “для спокою душі” починати спостереження на другий день після православного Різдва. Довелося через газету роз’яснити, що ні до католицького, ні до православного Різдва початок спостережень за погодою не має ніякого стосунку. Саме на Спиридона Сонцеворота, як називають у народі це, до речі, православне свято, яке припадає на 26 грудня, день починає збільшуватися — спочатку всього на одну хвилину. І як підмітив колись наш геніальний пращур, саме тоді і починається своєрідне “проектування” погоди на цілий рік. Цей метод, як засвідчив нині вже покійний етнограф Василь Скуратівський, українці знали уже у ХІХ столітті. Я ж лише дещо додав до нього і трохи осучаснив та певною мірою удосконалив методику. Та саме це роз’яснення викликало інші звинувачення, про які написала читачка з Турійського району, звинувачуючи вже в тому, що я, мовляв, став язичником, рунвірівцем, який спирається на оті давні вірування про вплив “повороту Сонця” на природу та людські долі. Тут довелося тільки знову сумовито посміхнутися. І ось буквально кілька тижнів тому подзвонив ще один читач і відразу з наскоку почав підвищеним тоном вичитувати, що з моїх прогнозів, мовляв, сміються і обурюються всі чесні патріоти-українці. У відповідь на моє здивування при чому тут патріотизм, він не менш грізно запитав: “А ви знаєте, хто запровадив новий календар?”. І сам відповів: “Петро І — кат українського народу. А всі свідомі українці досі відзначають Новий рік 1 вересня, як було колись”. Даремно я пояснював, що Петро І перевів календар на літочислення від Різдва Христового вже тоді, коли давно ним користувалися в Європі. І що лише в тодішній Московщині до 1699 року Новий рік відзначали 1 вересня, а не 1 січня, як в решті країн християнського світу. Ще раз висловивши претензії, суперпатріотичний читач кинув трубку. На ці дорікання можна було б не звертати увагу, як на таке собі анекдотичне непорозуміння, якби не слова іншого нашого читача і автора. Коли я розповів йому про цей дзвінок, він раптом сказав: “А я, здається, знаю цього чоловіка, бо на Театральному майдані чув, як він казав, що “Волинь” друкує прогнози не за нашим, а за “кацапським календарем”. Як мовиться — і сміх, і гріх. Тут є дещо схожим із вишукуванням непатріотичності у всіх і вся, у намаганні хоч щось компрометуюче знайти, яке недавно розгорнули одна чи дві дрібні партійки та не менш дрібна газетка, атакуючи і автора цих рядків, і наше солідне видання в цілому всілякими абсурдними звинуваченнями. Додам лише, що, зважаючи на побажання читачів, свої “непатріотичні прогнози” друкуватиму й далі, і спостерігатиму, як велить давній народний прогностик, саме з 26 грудня по 6 січня, а не з 8 січня чи 26 серпня. Бо, як сказала наша велика поетеса Ліна Костенко, справді “Природа мудра — все створила мовчки. Лишила нам патент на балачки”.
