«З пришитою ногою ходжу, пораюсь, хліб печу…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.71 € 33.08
«З пришитою ногою ходжу, пораюсь,  хліб печу…»

У хаті Лідія Петрівна обходиться без милиць, а на подвір’ї використовує їх «для підстраховки». Адже досі дивується, що кінцівку вдалося приживити.

Фото Ірини КРАВЧУК.

«З пришитою ногою ходжу, пораюсь, хліб печу…»

У 2020 році у Луцькій міській клінічній лікарні трьом пацієнтам успішно приживили відрізані кінцівки. Проведення реплантацій стало можливим завдяки високому професіоналізму спеціалістів і сучасному мікрохірургічному обладнанню. «Я — сама медик, а досі не можу повірити в таке диво. Дякую Богу, що послав мені чудових лікарів і добрих людей, які підтримали у важку годину», — каже Лідія Петрівна Сілаєва із села Губин Локачинського району

Винні не коса чи «болгарка», а людська необачність

У березні у відділенні опікової травми, реконструктивно–відновної хірургії та хірургії китиці, яким заві­дує Роман Трач, рятували відрізану в ділянці передпліччя руку Володимиру Гнатюку з села Тагачин Турійського району, який покалічився циркуляркою. Під мікроскопом хірург зшив йому середній, ліктьовий та променевий нерви, судини, м’язи. Операційна бригада працювала 6,5 години. Аби забезпечити зростання кісток, наклали апарат зовнішньої фіксації. Як розповів хірург ортопед–травматолог Микола Пемпко, лікування було тривалим, але нині пальці чоловіка «слухаються», він може працювати.

 

 А 43–річний лучанин травмувався під час роботи з «болгаркою», кисть трималася на смужці шкіри. І йому лікарі зуміли допомогти. Щоб відновити дрібну судинку, використовується шовний матеріал, товщина якого — десята частина міліметра. Від хірурга вимагаються ювелірна точність і майстерність.

— Успіх залежить від злагодженої роботи великої команди працівників відділення. Вдосконалюємо професійний рівень, освоюємо нові технології. На жаль, важких травм є багато, людська необачність часто призводить до біди, — каже досвідчений хірург і комбустіолог Роман Трач.

Про першу операцію з реплантації відрубаного пальця, яку провели багатодітній матері з Маневицького району в січні, у відділенні згадують тепер, як про рядову подію. Травма Лідії Сілаєвої була значно складнішою, її ногу повністю відтяла коса.

Читайте також: На Волині 96-річна бабуся і голубці сама крутить, і картоплю копає.

— Сама не знаю, як таке сталося. Ні з того, ні з сього трапилося нещастя. Син, який погано чує, скошував траву біля хати, замахнувся і на кущ любистку, на квіти. Гукати — марно, тож імпульсивно рвонулася, щоб його стримати, так і потрапила під косу. Я ж сама у лікарні працювала, з різними травмами стикалася. Але коли побачила, що моя нога теліпається тільки на шкірі, то казала, щоб її зовсім відчленували, бо нема іншої ради. Дякувати Богу, працівники «швидкої» не послухали, завезли у Володимир–Волинський, а звідти вже мене доправили до Луцької міської клінічної лікарні. Тут часу не гаяли, відразу взялися рятувати. Прийшла до тями після наркозу, глянула на себе вниз — є стопа! — не йняла віри, що не залишиться безногою, на другий день після операції 67–річна Лідія Петрівна.

Я так береглася, що спочатку тільки навкарачки по хаті пересувалася. Стільки ж то труду в мене лікарі вклали!

— Кінцівка після реплантації «жива», тепла, значить, усе буде гаразд, — заспокоював завідувач відділення.

Жінка тоді з вдячністю розповідала про чуйних родичів, співчутливий медперсонал, гарних сусідок по палаті. Адже опинилася в лікарні в чому була на городі, без грошей. Тож мала нагоду переконатися на собі, що світ таки не без добрих людей.

«Милиць ще не викидаю, щоб не звести нанівець лікарську працю»

— І страх був, і зневіра на перших порах. Боялася, що доведеться місяці в лікарні провести. А вдома ж інша біда. Чоловіка у Польщі на заробітках розбив інсульт. Підлікували там, повернувся, але ще повністю не відійшов. Була рада, що через 10 днів після операції мене виписали, змогла повернутися додому. У нозі мала металевий стержень для швидшого зростання кістки. Я так береглася, що спочатку тільки навкарачки по хаті пересувалася. Стільки ж то труду в мене лікарі вклали! —досі не може спокійно згадувати про пережите Лідія Сілаєва.

Час від часу родичі шукали можливість відвезти її в Луцьку міську лікарню, спеціалісти якої проводили необхідні маніпуляції, консультували. Процес приживлення йшов успішно. Невдовзі жінка потроху почала ходити з милицями.

— На городі восени робити ще не могла. Викопати картоплю допомогли добрі люди з церкви п'ятидесятників. А в хаті вже давно сама з усім справляюся. З пришитою ногою ходжу, пораюсь, хліб печу, їсти готую. Ступаю на неї обережно, так, наче вона в мене кришталева. Масажую, «розробляю» ступню. Милиць ще не викидаю, щоб не звести нанівець лікарську працю. Але пробую вже й без них обходитися. Недавно сама навіть у льох східцями спустилася, — ділилася добрими новинами Лідія Петрівна.

Зізнавалася: те, що відбулося, ще більше зміцнило її віру в Бога. Не перестає дякувати Всевишньому, який допоміг їй руками кваліфікованих лікарів, медсестер. А ще жінка просила всіх бути обачними, адже травм, на жаль, і у період свят не меншає.

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.