ЩО Ж ТРАПИЛОСЬ З ВОЛИНСЬКИМ ХОРОМ У КАНАДІ?

Чутки і правда про зарубіжні гастролі наших митців.

Була свідком того, з яким захопленням керівник фірми з Канади Леонід Олексюк говорив про співаків, танцюристів, музикантів Волинського народного академічного хору після його концерту у приміщенні обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Тож з великим задоволенням запросить його на довготермінові гастролі до Канади.
Минав час, митці шліфували нову програму і чекали на зарубіжну поїздку, яка ось-ось мала відбутися. То одні, то інші причини ставали на заваді і минулого року волиняни так і не поїхали до Канади. Нарешті, нібито всі питання були погоджені — 52 чоловіка на чолі з художнім керівником і диригентом хору, заслуженим діячем мистецтв України Олександром Стадником вирушили в гастрольну поїздку. Щоправда, згодом пішли чутки, що обставини склались несприятливо і колектив достроково має повернутися на Волинь, перервавши гастролі.
І ось наш славетний хор вдома. Тож одразу після повернення хору додому я попросила Олександра Стадника розповісти про поїздку та про те, наскільки відповідали дійсності не дуже приємні чутки.

Анастасія ФІЛАТЕНКО

— Справді, були у нас неприємності з організацією гастролей у Канаді, немало сил і часу ми потратили, щоб отримати візи, зібрати кошти на дорогу та й влаштувати інші формальності. І коли, нарешті, все було позаду, наш колектив уже був, по суті, в аеропорту “Бориспіль”, як нам зателефонували від Леоніда Олексюка і повідомили, щоб ми не їхали, бо гастролі, мовляв, зриваються, квитки не розкуплені, сам керівник фірми нібито тяжко захворів. Додали до цього ще кілька , на їх погляд, вагомих причин. А що у такому випадку було робити нам, коли вже і за візи, і за квитки заплачено? Скажу відверто — прийняв нелегке рішення — все-таки летіти до Канади. Повідомив своїм артистам про ситуацію, яка склалася, сказав, щоб були готові до всього, ми таки полетимо, відпрацюємо ті три концерти, які ще не відмінила фірма, яка нас “кинула”.
Нас могли навіть не зустріти в аеропорту. Але обійшлося, зустріли, розмістили, та перспектив у нас, по суті, не було. Ми зрозуміли так, що багата родичка Леоніда Олексюка готова була оплатити нам одразу квитки на зворотний політ і на цьому всю справу завершити. Але, треба сказати, що знайшли помічників, справжніх друзів, навіть таких людей, які допомогли звернутися до адвокатів з тим, щоб все-таки людина, яка, по суті, обдурила нас, понесла відповідальність. Я навіть сказав адвокатові, що ми не претендуємо на матеріальне відшкодування, але людина повинна відчути, що так творити не гоже. Як виявилося, організатор наших гастролей, видно, дуже хотів на нас заробити. Тож, я гадаю, надмірно підняв ціни на квитки — 80 доларів з людини. А якщо піти з сім’єю, то можна порахувати, у скільки це обійдеться. Тож не дивно, що квитки не були продані.
Після трьох концертів починали, так би мовити, заново. Українська діаспора подала нам всіляку допомогу, люди різних професій, як могли, підтримали нас. Було створено спеціальний комітет допомоги, звернення до українців надруковані в газеті. Одні люди займалися рекламою, інші продавали квитки, щоб їх могли придбати на наші концерти. Дуже допомогли нам представники Української церкви — архієпископ Юрій, єпископ Степан, прихожани, активісти української громади, зокрема, Маркіян Швець та й інші. Завдяки багатьом добрим людям у Канаді ми змогли продовжити гастролі. І дали за місяць перебування у різних містах країни ще сім концертів, окрім перших трьох.
З приємністю можу відзначити, що зали, де ми виступали, завжди були заповнені. Окремі люди по кілька разів відвідували наші концерти. І розчулено говорили нам, що радіють зустрічам із справжнім мистецтвом. Ми привезли з собою україномовні газети, де із захопленням про нас писали місцеві журналісти. З нами спілкувалися телевізійники з найвідоміших каналів країни. Знову ж таки дуже високо цінували мистецтво нашого колективу, нашого краю, транслюючи концерти волинян.
Тож можу сказати, що, як то кажуть, не було щастя, та нещастя допомогло. Ми настільки достойно виступили в Канаді, що нас запросили побувати з концертами там ще. Сподіваємося, що так воно й буде, і ми повеземо у цю країну свої найкращі пісні й танці. Думаю, що зі мною погодяться і всі учасники поїздки, що ми прийняли вірне рішення, коли не повернулися додому з Борисполя, а таки поїхали до Канади. Труднощі, з якими ми зустрілися на початку, ще більше згуртували колектив. А згодом за допомогою добрих людей ми достойно справилися із непростою ситуацією і навіть змогли, гадаю, непогано заробити. Нині з повним правом йдемо у відпустку.
Не хочу обминути ще одного питання, щоб не виникало зайвих розмов. Четверо учасників поїздки залишилися в Канаді. Віза дійсна до кінця року. Не можу сказати достеменно, чи всі четверо повернуться на Волинь по закінченні візи, чи продовжуватимуть її. Гадаю, що це особиста справа людей, які прийняли таке рішення. Дуже добре, що нині у нас інші часи і ніхто з тих, хто повернувся, у тому числі і я як керівник колективу покарання не понесуть. Відпочинемо, а там знову візьмемося за роботу, за поповнення репертуару новими творами – піснями, танцями, насамперед волинськими, українськими. Вірю в те, що наш колектив ще не раз достойно представлятиме мистецтво Волині, України за рубежем.