— Чи часто вам доводиться стикатися із неувагою, грубістю наших державних службовців?
— Чи не здається вам, що чиновників у нас забагато?
— Чи часто вам доводиться стикатися із неувагою, грубістю наших державних службовців? — Чи не здається вам, що чиновників у нас забагато?
Надія ЛАВРЕНЧУК, пенсіонерка, Луцький район: — Досить часто, особливо, коли приходиш до них зі своїми проблемами. Таке враження, що додому до них зайшов і просиш про якусь послугу. Завжди роблять вигляд, що страшенно завантажені і не мають часу. Найобразливіше стає тоді, коли починають по кабінетах ганяти: “Підіть туди!”, “Зверніться туди!” В кінці-кінців дадуть якусь відписку, що, мовляв, не можемо нічим допомогти, ото й усе! — Забагато їх сидить у тих державних структурах. Так, наче, щоб видати якусь довідку, потрібна окрема людина. З кожним роком розводять бюрократію. Але ж то все через те, що пільги вони якісь мають, пхаються у ту державну службу всі, кому тільки захочеться. А мав би бути якийсь серйозний відбір, щоб там працювали виховані і порядні люди, які б не тільки на кріслах просиджували, а конкретно допомагали тим, хто цього потребує.
Петро РОМАНЮК, будівельник, Ратнівський район: - Не часто, але іноді доводиться. Невиховані і нетерплячі люди скрізь є: і на державній службі, і в медицині, і в торгівлі. Прикро, коли такі невитримані натури працюють з людьми, бо іноді дійсно буваєш у непростій ситуації і до влади йдеш не тоді, коли тобі добре, а частіше – коли безвихідь. Тому хочеться реальної підтримки і розуміння. Але не завжди маєш те, на що сподіваєшся. - Нам, простим людям, завжди буде здаватись, що чиновників забагато, незалежно від того, скільки їх є. Та не нам це вирішувати. Така структура державної влади.
Світлана ФЕДОРУК, пенсіонерка, жителька Горохова: — Не часто, бо останніми роками до місцевих чиновників особисто взагалі ні за чим не зверталась. Однак від друзів та знайомих чую, що грубощів у ставленні до людей нижчого, так би мовити, рангу з боку декотрих керівників підприємств і господарств Горохівського району, в тому числі й окремих депутатів районної та обласної рад, не бракує. Не хочу називати прізвищ, але кілька із них без брутальної матюшні взагалі, здається, розмовляти з людьми не вміють. Незалежно, чи то при старших, а чи при жінках та дівчатах. Добрий господар і з худобою так не говорить. А щодо держслужбовців району, то з досвіду близької мені людини знаю, що уважними до людей найбільше вони бувають перед виборами. Потім, коли вже вмостились у керівні крісла, навіть вчорашніх своїх соратників, на котрих спирались і без спілкування з якими доти, здавалось, обходитись не могли, нерідко навіть з професійним святом забувають привітати, не кажучи про день народження. — На мою думку, їх не більше, ніж було за комуністичних часів. Але чомусь здається, що обсяг роботи, яку виконують, на половину менший. Хто, як не держслужбовці, особливо ж – працівники держадміністрації, яка є президентською структурою, повинен, наприклад, організовувати і вести з людьми спрямовану на консолідацію суспільства та утвердження незалежної української державності роз’яснювальну роботу, займатися тим, що колись називали агітацією та пропагандою? Сьогодні ж цьому значно більшу увагу приділяють політичні сили, діяльність яких іноді відверто спрямована і проти соборної української державності, і проти державної нашої незалежності. А держслужбовці тим часом висиджують у своїх кабінетах зарплатню та пишуть у верхи благополучні реляції.
Інна КОНАЩУК, керівник агентства з нерухомості, м. Ковель: — Постійно. У Ковелі є такі пани та пані від влади, які ігнорують інтереси простого люду, вважаючи себе небожителями, пупом землі. Особливо потерпають від дій цих клерків соціально незахищені верстви населення – пенсіонери, ветерани, інваліди, багатодітні сім’ї. Шокує й те, що у владців існує негласний, але доволі цинічний поділ людей на привілейованих “білих”, яким вони дозволяють ногами відкривати двері своїх кабінетів та безправних “чорних”, котрим потрапити на прийом до бездушного чиновника – недозволена розкіш. Чимало моїх знайомих та клієнтів неодноразово нарікали на відверте хамство, байдужість та безвідповідальність так званих “слуг народу”. Замість надання кваліфікованої поради і практичної допомоги чиновники обходяться відписками, або приречують людину на довготривалу біганину з кабінету в кабінет. — Чисельний склад владних органів є явно перебільшений. Маючи досвід роботи в державних структурах, мені доводилось спостерігати, як окремі чиновники витрачають робочий час на пустопорожню балаканину, пасивне перекладання папірців з місця на місце, відзначення численних свят та ювілеїв. Діяльність цілих відділів легко можна замінити роботою однієї людини, якій властиве почуття обов’язку, відповідальності за справу, яку вона виконує.
Ростислав НОВОСАД, пенсіонер, с. Колоденка, Рівненський район: — Тепер нечасто. Можливо, тому, що вийшов на пенсію. А найшвидше тому, що чиновники стали людяніші. Раніше. коли до нас у школу приїздили інспектори з перевірками, то були два тижні розгрому. Тоді, здавалося, на наші нерви не зважали. Зараз, кажуть, такого немає. Хоча в усі роки були і люди, і хами. — Важко відповісти на це питання. Кожен з чиновників робить свою роботу. Зрозуміло, якщо вони часом не у змозі догодити звичайним людям, це породжує розмови з приводу кількості чиновників.
Микола ІВАНЮК, депутат Луцької міської ради, консультант Українського фонду соціальних інвестицій у Волинській області: — Як на мене, сьогодні чиновники вже не мають звички відверто грубити. Найгірше, що часом вони просто проявляють байдужість – гарно приймають людину, але її проблему не вирішують. Звичайно, від чиновницьких грубощів не застрахований ніхто – трапляються прикрі випадки грубощів і хамства у чергах за субсидіями, у ЖКП. — На емоціях можна сказати, що чиновників у нас багато. Але от приміром в деяких управліннях двоє-троє людей працюють у певному напрямку на всю область, у той час, як в інших працівників може й забагато. Проблема нерівномірного розподілення кадрів є. Можливо, вона вирішиться у процесі реформування держслужби.
