Жахливий меч Другої світової війни змітав з лиця землі держави, поглинав людські долі. Фашисти нахабно окупували в 1941 році чужі землі, перетворювали їх у свій “життєвий простір”, привласнюючи економічний потенціал зайнятих ними країн і знищуючи не “арійський” люд.
Колись цілком таємні архіви свідчать, що населення Волині за роки війни зменшилось майже на чверть мільйона
Володимир ДЕНИСЮК, член Національної Спілки журналістів
Жахливий меч Другої світової війни змітав з лиця землі держави, поглинав людські долі. Фашисти нахабно окупували в 1941 році чужі землі, перетворювали їх у свій “життєвий простір”, привласнюючи економічний потенціал зайнятих ними країн і знищуючи не “арійський” люд. Уже більш як через півстоліття від тих днів історики все намагаються порахувати страхітливі жертви. І чим далі від того часу, то все інші цифри б’ють у нашу свідомість своєю жорстокою суттю. Видається на цю тему чимало нових книг. Свідченням про жертви різних окупацій нашого краю стали, зокрема, “Книга пам’яті” та “Реабілітовані історією”. Але з роками виявляються нові документи тих грізних літ, які дають нам уточнені дані. Недавно, працюючи в Києві, в Державному архіві громадських об’єднань України, а це колишній архів ЦК компартії України, вдалося зазирнути у колись недоступні папери, які тоді були під грифом “цілком таємно”. Саме під ним надсилали й інформацію з Волинського обкому партії. Заголовок одного з документів гласив про аналіз обстановки в області станом на 15 листопада 1944 року. Отже, минуло тоді майже чотири місяці, як Волинь звільнилася від фашистських військ. На місцях складалися акти про завдані окупацією збитки. Ці відомості стали основою для названої інформації. За переписом зруйнованих міст, сіл вражає цифровий матеріал про населення. Так, у документі зазначено, що Волинь на початок окупації мала населення в один мільйон й 31 тисячу осіб. А на кінець окупації, тобто у липні 1944 року, в області мешкало лише 788,6 тисячі осіб. За ці жахливі роки населення зменшилося на 242,7 тисячі. Звичайно, у цьому числі є й ті, хто встиг евакуюватися в 1941 році, але їх не було багато, зважаючи на швидкий наступ окупаційних військ. Тут враховано і тих, хто був вивезений на каторжні роботи в Німеччину. Серед чверті мільйона втраченого у роки війни населення Волині багато жертв фашистських звірств — як розстрілу населення в Кортелісах й інших селах, згноєних в концентраційних таборах, знищених під час етнічних зачисток, про що свідчать десятки тисяч убитих євреїв в урочищі Причищена, що в Луцьку, й в інших містах. У недавно цілком таємному документі говориться про зміни в етнічному складі населення області. Якщо до окупації на Волині проживало 761,8 тис. українців, то в липні 1944 року їх стало на 62 тисячі менше. Фашистські расисти знищували цілі народності. Зокрема, на Волині до окупації налічувалося 102,4 тисячі євреїв, або 9,9 відсотка від всього населення. А в липні 1944 року облікували тільки 900 осіб цієї національності, або 0,1 відсотка загальної кількості мешканців. У 1941 році в краї була досить чимала польська община — 116,3 тисячі осіб, а ось після окупації їх стало на 57 тисяч менше. Дещо зменшилась кількість чехів — з 10,8 тисячі у 1941 до 8,2 тисячі у 1944-ому. Інших національностей, у тому числі й росіян, зменшилося із 40 тисяч до 21 тисячі осіб. За цими моторошними цифрами — море сліз, страждань і горя. Можуть виникнути сумніви і ряд питань щодо об’єктивності цих цифр з огляду на воєнний час. Зокрема, не можна скидати з рахунку й мобілізацію чоловіків у діючу армію, але це вже було в основному після липня 1944 року. У цілому ця інформація узагальнювала дані з міст і районів області і є достовірним письмовим свідченням того часу. Водночас у цьому документі міститься інформація про рух опору тих сил, які вважали прихід радянських військ іншою окупацією, незважаючи на те, що десятки тисяч волинян, звичайно, не з своєї волі, вбрались у сірі радянські шинелі. Тут засвідчено, що на території області є 859 сільських рад, але діє лише 729. Далі пояснюється, що в 19 селах, у зв’язку із виступами, як сказано, українських націоналістів, місцевих органів влади зовсім немає, а в 111 сільських радах влада фактично не діє, бо коли там,— зазначено в довідці,— “немає збройної сили”, то голови сільвиконкомів навіть у селі не ночують. Зрештою, це вже тема іншого дослідження. А цифри, які відображають пекельне нутро війни, нині змушують нас здригнутися й усвідомити жах насильства і розмах ненависті. Вони кличуть до глибокої поваги до всіх тих, хто поліг у боротьбі із фашизмом як за волю рідної землі, так і за вільну Україну. Їх жертовний попіл стукає у наші серця і кличе до злагоди і єднання.
