Так вже склалося в нашій області, що більше половини сільськогосподарської продукції виробляється не у великотоварних підприємствах, а в господарствах населення або у фермерських господарствах. Ось і з 266 тисяч гектарів зернових, яких належить зібрати волинянам, 128 тисяч становить клин одноосібних господарів...
Олена ДУДКЕВИЧ
Так вже склалося в нашій області, що більше половини сільськогосподарської продукції виробляється не у великотоварних підприємствах, а в господарствах населення або у фермерських господарствах. Ось і з 266 тисяч гектарів зернових, яких належить зібрати волинянам, 128 тисяч становить клин одноосібних господарів. Щоб зібрати врожай, цьогоріч у поле вийшли три тисячі комбайнів, з яких півтори тисячі належить фермерам або ж одноосібникам. Здавалося б, добре, що селяни обзаводяться своєю технікою. І так занадто довго обробляли землю і збирали врожаї дідівськими методами. Однак, як з’ясувалось, послуги, які нині надають по збиранню зернових – не з дешевих. В цілому ціни коливаються від чотирьох до семи гривень за комбайнування однієї сотки. Важливу роль тут відіграє конкуренція. Наприклад, в Іваничівському районі, де чимало господарів мають свої зернозбиральні комбайни, ціни дешевші – 4-4.50 гривні за сотку. Щоправда, плата за послуги залежить ще й від розміру земельної ділянки. За обмолот великої площі (близько гектара) господарі платять дешевше. У сусідньому Володимир-Волинському районі обмолот зернових серйозніше вдарив по кишенях господарів. Великі ділянки тут молотять по шість гривень за сотку, менші – по сім. Важче даються жнива у тих населених пунктах, де селяни не мають своєї техніки і розраховують на милість місцевих сільгосппідприємств. Великотоварні господарства, ясна річ, у першу чергу дбають про збирання власних площ. Гіршу, більш зношену техніку відправляють молотити сільські ділянки. За комбайном людям іноді доводиться ходити кілька днів, бо ж ніхто напевне не може сказати, коли дійде черга. Комбайни часто ламаються та й погода не сприяє швидкому збиранню врожаю. Та селяни раді і з того, бо якби й не ця техніка, довелося б братися за серпи і ціпи. До речі, послуги, які надають підприємства, коштують дешевше. Щоб якось здешевити збір врожаю, деякі селяни воліють самотужки косити зернові і везти до молотарок, яких по селах тепер теж немало. Тут плата вже залежить від того, скільки господар намолотив, і в середньому становить 8 гривень за центнер. Такий підхід вигідніший, особливо у поліських районах Волині, де врожаї традиційно нижчі. Тобто селянин може скосити двадцять соток, а намолотити лише кілька центнерів, за що і платить гроші. Серед тих, хто сьогодні надає послуги по збиранню зернових, лише половина має на це офіційний дозвіл і сплачує певні відрахування у бюджет місцевих рад. Решта ж працюють, як кажуть, в тіні. Багато голів сільських рад закривають на це очі, бо не хочуть псувати стосунки з тими, хто володіє технікою. А від цього ж прямо залежить наповнення сільського бюджету. Очевидно, десь недопрацьовує і податкова служба, бо якби контроль був серйознішим, гадаю, що й ціни на такі послуги були б більш прийнятними для селян. Бо якщо порахувати, скільки доведеться викласти грошей за оранку, сівбу, підживлення і обмолот зернових, то часто виходить, що краще це зерно купити на ринку.
