ЖИТТЄВІ УРОКИ ЛЕОНТІЯ МАКАРОВА

Перший іваничівський фермер працює на сімейному підряді Леонтій Макаров найбільше любить весну і літо. Тоді щодня встає удосвіта, щоб не тільки встигнути більше зробити, а й почути, як вруниться земля, як наливаються її соками рослини.

Алла ЛІСОВА

- Любов до землі у мене – від діда, - каже. – Ще й зараз не раз у спогадах спливає така картина: величезний сад, у якому ростуть такі яблука, яких не знайдеш в окрузі. Багато людей, в тому числі поляків і євреїв, приїжджали до нас і за плодами, і за саджанцями.
Дід Леонтія Петровича по маминій лінії Матвій Біляк жив у Риковичах, мав 30 гектарів землі, з яких два займав плодовий сад. Його науку маленький внук переймав з дитинства. І плани у мріях будував, пов’язуючи майбутнє тільки з роботою на землі. Закінчив Володимир-Волинський сільськогосподарський технікум, здобувши фах техніка-механіка. Перший по-справжньому трудовий стаж здобував у райсільгосптехніці в Іваничах. Згодом, коли підприємство поділилось, перейшов працювати у райсільгоспхімію. Про сумлінне ставлення цього чоловіка до своїх обов’язків свідчать нагороди - два ордени Трудової Слави – ІІІ та ІІ ступенів. А нещодавно на одному із зібрань фермерів області його як кращого господаря представили до нагородження орденом Трудової Слави І ступеня.
Про свої перші кроки у ролі фермера Леонтій Петрович згадує без особливого оптимізму, але з нотками гумору. Спонукали його взятись за самостійне господарювання зміни, які відбувались у колишніх колгоспах. І хоч не просто було залишати колектив, який ніяк не хотів відпускати багаторічного голову профкому та голову ради трудового колективу, бажання спробувати себе в новій іпостасі переважило все. Найбільше переживала тоді мама Леонтія Петровича, бо знала не з розповідей, що таке Сибір... Так у 1993 році Леонтій Макаров став першим в Іваничах фермером.
- Землі в райцентрі тоді не дали, - пригадує мій співрозмовник, - а ось у Заставному, де грунти переважно супіщані, у які треба багато вкладати, люди погодились віддати свої паї.
Разом з Олексієм Білоконем, який свого часу у цьому селі головував і взяв, як і Макаров, в оренду 30 гектарів, вирішили сіяти ячмінь. Ні техніки своєї, ані добрив. Але якось придбали якісного насіння, позичили все необхідне – і впорались в оптимальні строки. На заздрість недоброзичливцям сходи видались на славу, потягнулись до сонця. А потім посіви раптово почали хиріти. Хоч бери і кидай, але боялись, що засміють люди. Виручив Петро Зозуля, добрий товариш, який тривалий час працював начальником станції захисту рослин у районі, порадив, як боротись із хворобами і шкідниками. Це був перший своєрідний екзамен для Макарова як фермера. Згодом ще не один раз він стоятиме на роздоріжжі: що робити? Колись застереже боязнь, що скажуть знайомі, в інший час спрацює інстинкт господаря із здоровим гонором. А вже після кількох років роботи все сприйматиме як свою, дану долею ношу, від якої не можна ні за яких обставин відмовлятись.
Найбільше у пригоді став кредит у вісім мільйонів гривень, який взяв для розвитку власного фермерського господарства. За них якраз і придбав два трактори, зерновий комбайн, деякий причіпний інвентар. Так склались обставини, що через рік його повернув. Згодом чув закиди: йому повезло. Але ніхто не враховує того, як не просто було зважитись на такий, дещо ризикований крок, скільки сивини додалося від недоспаних ночей, коли доймало хвилювання, чи не доведеться ще дітям відповідати.
- Непогано було нам, фермерам, за прем’єрства Віктора Ющенка. Він демонстрував реальну турботу про селянина, чого не скажеш тепер, — розмірковує Леонтій Макаров. – До речі, мені пощастило кілька разів зустрічатись з Віктором Андрійовичем, а один раз спілкувався з ним особисто, після чого залишилися приємні спогади.
Але усе, що декларується і робиться нібито для села зараз, вважає фермер, повертається якраз проти нього. І не від доброго життя активісти фермерського руху, серед яких був і Леонтій Макаров, у кінці минулого року прийшли під стіни парламенту. Бо хоч раніше й обіцяли землю у довічне користування, згодом це змінили на строк до 50 років, і поговорювали навіть взагалі забрати. А скільки сил довелось потратити на те, аби фермери платили єдиний податок, хоча така практика давно запроваджена у цивілізованих країнах. Почалися розмови і про спрямування ПДВ сільгоспвиробників на інші цілі. А хто подбає про паритет цін? Через шалене їх зростання на дизпаливо, міндобрива, гербіциди селянин мусить сіяти некондиційним насінням, обходитись без найнеобхіднішого, аби зводити кінці з кінцями.
- Тепер збитковими є навіть зернові. Надія лише на цукровий буряк, який давав непоганий прибуток, - розводить руками досвідчений фермер і додає. – Як не дивуватись з такого абсурду: зерно в ціні падає, а хліб — зростає. Однозначно: на цьому хтось добряче гріє руки. Прикро, але, на мою думку, нова демократична влада безпідставно 2006-й рік назвала роком села. Я би зробив поправку: рік остаточної загибелі села...
Усі ті проблеми обговорюються небайдужими на засіданні районної організації фермерів, яку очолює Микола Сорока. Леонтій Петрович часто буває і на зібраннях обласної асоціації фермерів, а також фонду підтримки фермерів, яким керує Марія Горошкіна. І хоч можна почути деякі невдоволення з приводу роботи останньої структури, Леонтій Макаров вважає, що вона свою місію виконує. Бо як би там не було, а все ж таки цьогоріч на область було виділено 138 тисяч гривень безпроцентної позики, а також 1 млн. 200 тисяч – для підтримки новостворених господарств. На фоні тих мізерних коштів, які почала виділяти держава на посів зернових, - це ще якась дещиця. Бо поки що не дорівнятись нашим фермерам до своїх колег з європейських держав, де державна дотація на гектар ріллі складає в межах 300 – 400 євро.
- Можливо, як з десяток моїх колег з району, і я собі знайшов би легший заробіток, але живе в мені ще та дідівська „закваска”. А ще – відчуваю велику підтримку сім’ї, - веде далі Леонтій Петрович.
Давно вже першим і надійним помічником фермера є син Анатолій, який закінчив фермерське відділення технікуму. Невістка Світлана має бухгалтерську освіту, дружина Ганна Іванівна – агроном-насіннєвод. Добру частину роботи за кермом техніки бере на себе сват. Проявляють дитячий інтерес до справи і троє онуків- Вадим, Вікторія і Дмитрик, що є душевним бальзамом для дідуся. Одне слово, такий собі сімейний підряд.
Обробляють Макарови трохи більше 100 гектарів землі, в основному розміщеної на території Заставненської сільської ради. До речі, якраз заставненці звернулись до кореспондента „Волині” написати про їхнього „фермера, депутата і взагалі чудову людину”. І справді, при своїй великій зайнятості (бо, крім землі, Макарови мають ще й велике домашнє господарство), Леонтій Макаров знаходить час і на громадську роботу. Обирався депутатом Іваничівської селищної ради, друге скликання підряд має мандат депутата районної ради. Спочатку його обрали виборці Заставного, тепер йшов на вибори як активіст УНП. Поважають його у районі за щиру вдачу, численні благодійні кроки, на хорошому рахунку він і в області. А ще Макаров – у числі кращих роботодавців.
На моє останнє запитання, що найбільше болить сьогодні фермерам, Леонтій Петрович підсумував:
- Повинен бути єдиний податок, селянин мав би отримати безпроцентні кредити, нормальну гарантовану дотацію на гектар ріллі. Держава повинна подбати про держзамовлення на вирощену сільгосппродукцію, і – про ціни. Важку селянську працю не можна так кидати під ноги! І я вірю, – додав, - що цього ми врешті дочекаємось, бо українська нація, яка встала з колін, заслуговує на те, аби жити гідно.