«Жоден стадіон не зрівняється з бліндажем. Або із палатою шпиталю», - Христина Панасюк про сотні концертів на фронті - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.31 € 32.47
«Жоден стадіон не зрівняється з бліндажем. Або із палатою шпиталю», - Христина Панасюк про сотні концертів на фронті

Ця війна нас усіх змінила, усім дала певні уроки. Мене вона зробила трішечки сильнішою.

Фото з архіву Христини ПАНАСЮК.

«Жоден стадіон не зрівняється з бліндажем. Або із палатою шпиталю», - Христина Панасюк про сотні концертів на фронті

Вона - викладачка фортепіано у музичній школі у Рівному, авторка пісень

- Вже багато років я викладаю фортепіано у музичній школі, також я концертмейстер, - говорить Христина. - Раніше я писала пісні про кохання та на соціальні теми: про діток-сиріт, про онкохворих діток, про ветеранів Другої світової війни... Про те, як важливо інколи просто допомогти тим, кому важко. Я ніколи б не подумала, що колись співатиму про сучасну війну, що буду їздити на війну... Ніколи не могла уявити себе такою, як я зараз є. Але я ні про що не шкодую.

Мій перший концерт відбувся на блокпосту, де стояли Добровольчий Український Корпус та «Кривбас». Дуже чітко пам’ятаю, як тоді з Донецького аеропорту привезли загиблого хлопчика з позивним Сєвєр (19-річний Сергій Табала загинув 6 листопада 2014 року, - Ред.) . Бійці прощалися з ним пострілами в небо. Це було так важко, так болюче, що й словами не передати. Це був концерт зі сльозами в очах. Коли я дістала свою гітару з теплої машини та почала грати на холоді - зрозуміла, що стрій почав пливти. Звуки були не ті, які мені хотілося б чути. Але я дивилася в очі людей, що мене слухали, і розуміла: їм байдуже, яка музика. Важливо для них було те, що я хотіла донести. Ці погляди - до мурашок...

Ця війна нас усіх змінила, усім дала певні уроки. Мене вона зробила трішечки сильнішою.

Другий концерт був для бійців 72 бригади у Волновасі, де до нас приєдналися Андрій Лірник і гурт Ot Vinta. Було цікаво поспілкуватися з військовими, доторкнутися до того, що відбувається на фронті. Після того концерту до мене підійшов хлопчинка і запитав чи це я написала пісню «Присягу двічі не дають». А потім він попросив мене її зіграти. Я грала, присівши на коліно біля БТР, і це був дуже важливий момент. Момент, коли ти розумієш, що важливий, що твої пісні важливі.

Мабуть, мрія будь-якого артиста, будь-якого музиканта - це збирати стадіони, щоб тебе чула величезна кількість людей. Але у певні моменти життя розумієш, що жоден стадіон не зрівняється з бліндажем. Або із палатою шпиталю, у якій лежать два-три бійці. Вони чекають, що ти їм заспіваєш. І вони тобі вдячні за те, що тобі не байдуже...

Також я дуже люблю море... Море у Широкиному заховане за колючим дротом. Це так жорстоко, так важко. Але воно там таке особливе, і так хоче свободи... Це уособлення того, що відбувається з нами усіма: море хоче свободи, Україна хоче свободи. І вона у всіх нас неодмінно буде.

Те, що мені пишуть бійці, надихає мене. А коли погано - не дає впасти. Кілька разів мені приходили повідомлення від людей, які хотіли покінчити з собою, але почули мою пісню - і зрозуміли, що потрібно жити. І заради тих, хто поруч. І заради тих, кого вже немає.

Думаю, що війна відкриває у кожній людині її найкращі сторони. Війна, особисто у моєму баченні та розумінні - це боротьба за справедливість, це милосердя. Ця війна нас усіх змінила, усім дала певні уроки. Мене вона зробила трішечки сильнішою.

Цензор.НЕТ.

Читайте також: Співачка Руслана розповіла, як почувається після щеплення від коронавірусу