НЕВЖЕ КРАЇНІ НЕ ПОТРІБЕН ХЛІБ?

Високі ціни на пальне, дешевизна і невідрегульованість ринку зерна ставлять у безвихідь хліборобів.

Тривожний дзвінок пролунав від фермера з села Поромів. Віктор Ліпейко, який за добрий десяток років самостійного господарювання уміє збирати високі врожаї, з хвилюванням повідомив, що такої складної ситуації, яка склалась тепер на жнивах, важко й пригадати. До об’єктивних причин – погодних умов - додалось шалене зростання цін на пальне і все, що стосується збору врожаю. І хоч Віктор Ліпейко із своїх 150-ти гектарів посіяних пшениці і ячменю до затяжних дощів встиг зібрати до 50-ти відсотків, це його зовсім не тішить. Адже недобір врожаю – катастрофічний: замість очікуваних 50-ти центнерів з гектара зібрано всього по 25.
— Не краща ситуація і в цілому по району, — з нотками песимізму повідомив начальник управління сільського господарства і продовольства Іваничівської райдержадміністрації Теодор Гавінський. – Із площі 19,4 тис. гектарів на 12 серпня зібрано лише трохи більше третини. Врожайність на 7 центнерів менша, ніж минулоріч.
У цілому жнивна кампанія, яка не обіцяла бути легкою через холодну осінь і затяжну весну, розпочалась дещо пізніше звичного часу. Але навіть і тоді зерно було добряче висушене, оскільки в період його формування стояла сильна спека, що завадила як слід налитись колосу. Ускладнили ситуацію затяжні дощі, які відклали важливу роботу селян на невизначений термін.
Хоча загальна посівна площа по району збільшилась на 1700 гектарів, під зерновими її виявилось на 430 гектарів менше, ніж у минулому році. Низькі ціни на збіжжя впродовж останніх двох років схилили симпатії господарників до вирощування цукрових буряків, які в кінцевому результаті давали кращий зиск. Майже тисячу гектарів у районі було віддано під озимий ріпак, від якого поки що є вигода. Але масово його в господарствах не почали сіяти, бо не впевнені, наскільки він буде потрібен державі, яка давно вже відмовилася регулювати ринок сільськогосподарської продукції, прогнозувати потреби по вирощуванню тих чи інших культур.
— Як собі хочете, але я зробив невтішний висновок: хоч як це не парадоксально звучить, але зерно у нас нікому не потрібне, - категорично мовив голова найміцнішого у районі господарства “Вільна Україна”, депутат районної ради Володимир Шкарадюк.
У їхньому сільськогосподарському виробничому кооперативі, як завжди, до жнив підготувались з усією відповідальністю. Вісім комбайнів, серед яких імпортні “Бізони”, “Домінатори” та один “Клас Холанд”, вчасно вийшли, як кажуть, у повній бойовій готовності в поле. При нормальній завантаженості планували зібрати усе за 20 днів.
— А обмолотили лише 450 гектарів до дощу. Практично лише 5 днів працювали повноцінно. Тепер у поле не влізти, є побоювання, що збіжжя поросте на пні. Важкі жнива... – глибоко зітхнув Володимир Макарович.
Досвідчений господарник Володимир Шкарадюк, який не звик ніколи бідкатись і на когось нарікати, повідомив, що вони вперше за час його головування не мали можливості закупити пальне на весь період жнив, як це було раніше. Потерпають, за що мають виживати у вересні-жовтні, коли нагряне комплекс важливих осінньо-польових робіт. Усі, з ким довелось розмовляти на цю тему, в один голос заявили, що такої дискримінації у жнивну пору, коли солярка виростала щодня у ціні, не пам’ятають. Негативно відіб’ється на економіці господарств, бо однозначно збільшить собівартість зерна, робота сушарень, які рідко коли запускали. Адже на один день її роботи, наприклад, у СВК “Вільна Україна” потрібно 400 літрів дизпалива. Того дня, коли я побувала у господарстві, Володимир Шкарадюк якраз давав розпорядження закупити 200 тонн пального, за що потрібно було викладати більше 100 тис. гривень.
— Ще й не пам’ятаю, щоб у ту пору не було жодного дзвінка від покупців з приводу продажу зерна. Бувало, що не встигав відповідати, - розповідав далі голова. – Але і в тій ситуації частину зерна – а очікуваний вал у нас мав бути близько чотирьох тисяч тонн – змушені продавати. Тому перші обмолоти, а це трохи більше 100 тонн, відвезли на КХП № 2 до Луцька. Але і тільки. Бо поки що ніхто його не купує і ми гроші не бачимо. Сказали, що має відбутись тендер, після якого днів через 4-5 надійдуть кошти. Нібито він пройшов, але минув тиждень, а гроші на рахунку так і не з’явились. А поки що понесли лише втрати. Бо і за доставку, і за зберігання, і за зважування та аналізи довелось витратитись.
З усіх 19-ти господарств ще лишень одне – СВК “Вітчизна” – завезло 140 тонн намолоченого зерна на КХП до Володимира-Волинського. Можна було б, звичайно, зайняти, як і більшість господарств, вичікувальну позицію, але знову ж таки – щодня потрібна копійка.
— Держава пустила все на самоплив, - в черговий раз роблять сумний висновок хлібороби. – Адже, якщо врахувати, що три роки тому ціна зерна була 1200 гривень, а тепер найвища з тієї, яка пропонується, становить всього 700, то про що можна говорити. Несемо катастрофічні втрати і через загальний валовий недобір зерна.
А напередодні жнив, здавалось, все було спрогнозовано і сплановано. На основі пропозицій з господарств, які аналізувались в управлінні сільського господарства і потім направлялись в область, було зроблено умовний розподіл: куди, скільки, на яких умовах можна здати зерно. Запропоновано було вісім пунктів прийому за трьома варіантами: регіональні ресурси, держрезерв і заставні закупівлі. Як сказали керівники господарств, на перший погляд найвигіднішим і найбільш прийнятним був третій, де держава давала своєрідну позику для закупівлі збіжжя. Однак, аби скористатись таким варіантом, потрібно зібрати чимало різних документів, на що затрачається багато нервів і часу, плюс до того треба заплатити немалі кошти по прийманню, зберіганню і доробці зерна до відповідної якості, при тому не знаючи, яка буде кінцева ціна, то й охота пропадає. Очевидно, простіше, казали, коли приїдуть гінці у господарства і самі заберуть вирощене. Адже за доставку однієї тонни зерна до Луцька з району витрачається як мінімум 50 гривень. Не чули цього року селяни розмов ні про пільгове пальне, ані про пільгові кредити, обіцяної компенсації у 10 відсотків за який, попередньо взятий, так і не дочекались. Держава виплатила якраз перед жнивами 261 тис. гривень за посів ярих зернових. Але що то за гроші, якщо їх розділити на 19 сільських господарств і кілька десятків фермерів.
— Звертались до мене фермери за допомогою, - обмовився Теодор Гавінський, - але ми безсилі щось самі на місцях зробити. Це повинні бути заходи на рівні держави...
Але, як бачимо, нашим державним мужам, які кілька місяців поспіль були втягнуті у політичні баталії з приводу поділу владних крісел і міністерських портфелів, не до потреб простих людей. Відомо, що є програма по страхуванню на випадок недобору врожаю, але вона, як довелось почути, по суті зовсім не діє. Причини – банальні: далеко не всі господарства спроможні заплатити страхові внески. Одне слово, навіть у такий відповідальний час, як жнива, селянин залишився сам на сам із своїми проблемами.