З БОГОМ У СЕРЦІ ЖИВЕ САМА І ДО ТОГО ЗАКЛИКАЄ УСІХ, ХТО ПРИХОДИТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ, «НОВОВОЛИНСЬКА ВАНГА» —ОЛЕНА СТЕЦЮК...
З БОГОМ У СЕРЦІ ЖИВЕ САМА І ДО ТОГО ЗАКЛИКАЄ УСІХ, ХТО ПРИХОДИТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ, «НОВОВОЛИНСЬКА ВАНГА» —ОЛЕНА СТЕЦЮК.
Алла ЛІСОВА
Цю незрячу жінку з незвичайними здібностями багатьом нашим читачам представляти не потрібно - вони з нею добре знайомі. До неї сьогодні, як і п’ятнадцять років тому, черга пацієнтів - молодих, з дітьми, літніх. У невеличкому коридорі міського клубу, де орендує кабінет Олена Володимирівна, вони чекають на зустріч, нерідко з хвилюванням, бо, буває, приходять як до останньої інстанції. - Я не ясновидиця, - каже, - я лікар, бо маю медичну освіту, разом з народними методами пропоную і традиційне лікування. Намагаюся бути в курсі усіх фармацевтичних новинок, у чому мені дуже допомагає кваліфікована медсестра, з якою разом працюємо вже багато років. Особливість моя лише в тому, що діагностую нетрадиційним методом - руками… Свої особливі здібності Олена Володимирівна відчула, ще навчаючись у Нововолинському медучилищі (у 70-их роках у шахтарському місті був такий навчальний заклад). Під час одного практичного заняття, коли підійшли до хворого, у практикантки вирвалось: - Погляньте, яке запалення нерва! Викладач здивовано перепитала: - Ти його справді бачиш? Пригадує, коли працювала за направленням на Полтавщині, вже тоді до неї, молодого фельдшера, тягнулися хворі, кажучи, що вона встановлює правильні діагнози. «Бачила» патологію того чи іншого органу руками, а фонендоскоп використовувала для годиться. Пам’ятним є і такий випадок. Якось, працюючи вже у Нововолинську масажистом, «побачила» виразку шлунка в пацієнта, до речі, лікаря за фахом. Запитала: « Чому ви не лікуєте виразку?» «Звідки ви знаєте? - здивувався і після паузи мовив: «Я просто боюсь… ковтнути зонд». Після того було чимало подібних випадків. Виникали й вагання, чи має право ставити діагноз, не підтверджуючи його документальними даними. Відповіді давав час, коли після консультації в неї люди зверталися у солідні клініки, де на сучасній апаратурі проходили обстеження і переконувалися: цілителька не помилилася. - Олено Володимирівно, знаю, що ви ведете прийом не лише в нашій області, а й у сусідніх. І люди так чи інакше з вашим іменем пов’язують незвичайні можливості людини. - Я своїх здібностей ніколи ніде не перевіряла, бо впевнена, що це Божа таїна. І можу лише те, що можу. Трапляються випадки, коли на прийом приходять відвідувачі, в яких вкрали автомобіль, дочка не виходить заміж та інше. Їм кажу тоді, що я не маг і не хіромант, нічим не можу допомогти. Є у неї ще одне кредо в роботі - ніколи не йти «на повідку» в хворих. Трапляється, вони хочуть почути щось краще або очікують гірше. Та жодного разу вона не злукавила, говорила те, що було насправді. Виняток робить хіба що тоді, як просять рідні пацієнтів. Поцікавилася в Олени Володимирівни, з якими недугами найчастіше люди звертаються до неї останнім часом. Вона повідомила, що помітно збільшилась кількість серцево-судинних захворювань. Зазначає, що великою проблемою є рання імпотенція у чоловіків і незаплановані вагітності у жінок, що підриває здоров’я молодих людей. А загалом суспільство потерпає від надмірної знервованості, стресів. Люди згадують про своє здоров’я тоді, коли втрачають його. - Як це не банально звучить, але багато залежить від правильної ранньої діагностики - в усіх випадках. А саме лікування - від людини, від її віри і налаштованості. І панацея одна - віра у Бога. Я впевнена, що кожна хвороба дається людині у двох випадках: щоб напоумити або змусити покаятися за гріхи. Саме тому, звертаючись щодня перед прийомом до Бога, я прошу: Господи, якщо нема Твоєї милості, щоб я зробила хворому на краще, то зроби так, аби не нашкодити,— розповідає Олена Володимирівна. І сама вона багато молиться, бо вважає, що вижила завдяки Божій милості. Отримавши складну пологову травму, знала, що може чекати попереду. Спочатку почались незначні проблеми із зором, але тоді ще могла і працювати, і депутатською діяльністю займатися (отримала мандат депутата Полтавської облради). Згодом хвороба почала прогресувати, що завадило закінчити медінститут. Аби не піддатися відчаю, пішла на курси масажистів. Та найбільшою трагедією є те, що вона так ніколи і не побачила своєї дочки, яка з трирічного віку була мамі за поводиря. Не бачила і дворічної внучки. - Ніколи не нарікала на долю, бо впевнена, що Бог не дає важчого хреста, ніж людина може нести, - моя співбесідниця говорить - її очі блукають десь далеко, а добра усмішка не сходить з обличчя. Спостерігаю, як лікарка кладе руки на голову, на тіло пацієнта. І через деякий час, на мить замислившись, починає розповідати, детально все пояснюючи. Кілька разів доводилося бувати у цієї незвичайної жінки. Її рідкісні можливості викликають у всіх великий інтерес. І щоразу не зменшується потік запитань до неї, на які вона завжди охоче дає відповіді. І не лише журналістам, бо реклами цій людині не потрібно. До неї знаходять дорогу ті, в кого вселився сумнів, кому потрібна допомога.
