Вашу газету передплачуємо давненько, а отримавши, читаємо всією сім’єю. Пишу до вас вперше, бо вже, як кажуть, немає сили мовчати про наболіле...
Вашу газету передплачуємо давненько, а отримавши, читаємо всією сім’єю. Пишу до вас вперше, бо вже, як кажуть, немає сили мовчати про наболіле. Переглядаючи випуск газети за 21.09.2006 року, звернули увагу на фото, де зображені дітки, що прибирають біля храму, а внизу — замітка: “Сьогодні — Різдво Пресвятої Богородиці”
Так, це велике двунадесяте свято. А ще — це престольний празник і в нашому селі Ворончин Рожищенського району. І якщо по інших селах школа зацікавлена в тому, щоб учні відвідували храм і сприяє цьому, то у нас, здається, навпаки. Храм у нашому селі побудований давненько. Люди люблять свій храм: завжди у ньому прибрано, чистенько, а у святкові дні і велелюдно. Цього року трапився у нас такий інцидент: на храмове свято прийшли дві дівчинки — учениці 10-ого і 11-ого класів. Одна з них співає у церковному хорі, гарно читає. І ось на наступний день у школі зібрали лінійку і її перед усім народом викликали як порушника дисципліни на допит: “Де була?”, “Чому пішла у храм, а не у школу?”. А 27 вересня, на свято Воздвиження Чесного Хреста, у нашій школі організували копання картоплі на шкільному городі. І всім наказали: “Попробуйте не прийдіть!”. Я — мати двох майбутніх учнів, і тому не можу лишатися осторонь, почувши про таке. Чого хочуть добитися наші педагоги? Для чого викладати у школах “Християнську етику”, вчити з учнями Закон Божий, а робити все навпаки? Для кого будуємо ми тепер храми? Хто буде у них молитися? Адже відома істина, що коли зачиняються храми, то відчиняються тюрми. І сімдесят років атеїстичної пропаганди — це яскравий приклад для всіх наступних поколінь. Невже ми думаємо, що, спекулюючи на найсвятішому, зможемо виховати достойних громадян, патріотів нашої батьківщини? Кажуть, що вчителі — це інженери людських душ. Які спогади про школу, про вчителя залишаються у тій душі, котру виставляють на лінійку за відвідування храму? Пора б уже нам усім зрозуміти, що без Бога ні до порога. Так, дисципліна має бути всюди і в школі — також. Але буде вона тільки тоді, коли Заповіти Божі будуть виконувати, а не кидати під ноги. Бо ж у наш час слів люди уже давно не чують — вони роблять висновки по вчинках. Олександра З. с. Ворончин.
