Бідна тварина не могла стояти на ногах…
На Волині так заморили голодом собаку, що навіть не мав сили їсти ковбасу
Історія людської Жорстокості і, на щастя, Доброти сталася в Горохові
Цього клаповухого красеня я побачила тижнів два тому на алейці між автостанцією і центром міста. Чорний пес лежав на траві під зеленим деревцем і насторожено зиркав очима на перехожих, а поруч нього дивним бачилося кільце недешевої ковбаси, до якої він був дивовижно байдужим.
Тоді мені придумалася історія про те, що буття наших чотирилапих вуличних друзів буває ліпшим від декотрого людського, але... Лише через кілька днів дізналася від горохівчан, що життя цього собачини нерозривно пов’язане з жорстокістю двоногих істот.
Він з’явився на алейці знівідкуди раннього ранку, коли вулиці починають просинатися від тепла перших сонячних промінців. Хтось бездушний підкинув пса неподалік магазину з кормом і ліками для тварин. Діяв безсоромник так, наче знав, наскільки їх любить і жалкує продавчиня Ольга Новосад. Напевне, вона першою й простягнула руку допомоги закудланому незнайомцеві.
Хтось бездушний підкинув пса неподалік магазину з кормом і ліками для тварин.
Те, що собака був закуйовдженим і брудним, бачилося ще пів бідою. Бідолашний був настільки худим, що з-під шерсті стриміли в різні боки ребра, лапи підгиналися від безсилля, а тіло хиталося від найменшого подиху вітру.
Промовистим був погляд, блискучий від сердечного й фізичного болю. І ковбасу, яку купила власниця одного з тамтешніх магазинів, собачина не їв не тому, що був ситий, як мовиться, від пуза, а через те, що не мав сили відкрити щелепу і гризнути м’ясне кільце.
Пані Ольга взялася рятувати знайду від голодної смерті, розчарування в людях і зневіри. Назвала її Мопсом і стала годувати собачим кормом. Спершу пес спромагався з’їдати його лише по кілька горошин. Відтак, відчуваючи доброту, все довірливіше брав із рук ще й таблетки.
«Тепер Мопсик уже веселіший, їсть більше», – розпитала в Мопсової рятівниці щасливе закінчення його сумної історії.
Я ж, погладивши щасливчика, переконалася, що він не лише добряче поправився. В цю мить здалося, що його очі блиснули вдячністю, якої, напевне, є більше в собачому серці, ніж у єстві його колишнього господаря.
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
Читайте також у нас: «Ківерчанин підірвався на міні, рятуючи побратима: вижив і далі воює».
