Звикають жити без мами: волинянин після смерті молодої дружини сам виховує п’ятьох синів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.05 € 31.85
Звикають жити без мами: волинянин після смерті молодої дружини сам виховує п’ятьох синів

Люблячий батько відігріває дитячі серця за двох, бо викохати синів – його найбільша мета у житті.

Фото з архіву Сергія Приходька. 

Звикають жити без мами: волинянин після смерті молодої дружини сам виховує п’ятьох синів

Найменші хлоп’ятка вірять у казку з щасливим кінцем, що ненька десь затрималася і обов’язково повернеться додому. Натомість старші вже розуміють, що дива не буває, мама пішла від них в інший світ назавжди…

Кажуть, що чоловік тримає на своїх плечах дім, а дружина оберігає сімейне вогнище. Та життя інколи усе переінакшує в один момент. Так сталося і в долі Василя Корця із села Хоцунь, що на Любешівщині: рано овдовівши, чоловік лишився і за батька, і за матір своїм п’ятьом малолітнім синам.

Про це пише Іванна Величко в газеті Полісся. 

Старшому нещодавно тільки виповнилося 10 років. Тепер ці шестеро чоловіків один для одного – цілий світ, підтримка, надія і натхнення…Коли ми розмовляли, в домі Корців було гамірно. Василь Іванович якраз готував варення, а хлопчаки радо згуртувалися біля свого татка. Бо вже так повелося у них – підтримувати один одного.

Доки батько намагається дати своїм кровинкам найкраще, вони віддячують йому своєю турботою і любов’ю.

– Роблю різні консервації на зиму. Діти ж хочуть щось смачнішого поїсти, хто ж нам буде закривати? Он нарвали відро полуниці та й зварив, ще поспіє – та й буде. А там малина, яблука, грушки… Дружина це все робила раніше. А я що? – провадить чоловік, який ще менше року тому змушений був перейняти на себе ще й домашні «жіночі» клопоти. – Колись в лісгоспі на пилорамі палети різав. Тоді звільнився, аби з сім’єю бути і господарство вести. А зараз вже й не до роботи. Лишився сам, – зітхає й робить паузу. Але швидко його голос стає бадьорим: – Я не сам – у мене діти! Слава Богу, маю п’ятеро. Я не сам!!! Мої діти коло мене, щоб там не сталося. Скільки здужатиму, стільки буду їх глядіти. Головне — в Бога просити, щоб здоров’я їм давав. Виростуть, хай приводять невісток і живуть щасливо. Та й буде добре.

Доки батько намагається дати своїм кровинкам найкраще, вони віддячують йому своєю турботою і любов’ю. Саша, Максим, Толя, Руслан і 2-річний Артем – надійні помічники. Чоловік зізнається, раніше хлопці не цікавилися домашніми справами, але коли побачили, що мами не стало і йому важко, допомагають наввипередки. І хату приберуть, і кролі радо погодують. Монополізували собі цих пухнастих вуханів і вже ніби як Василь Іванович їм допомагає і наглядає, а не навпаки. А ще ж в господарстві Корців корова, кінь, свині, гуси, кури. Вдосталь городини і поля – тільки картоплі посадили 40 сотів.

Все господар обробляє конем. Намагається впоратися самотужки, часом підсобляють родичі. Вільного часу немає, здається, всього й не захопити одними руками, але потрохи робота виконується. У планах ще довести до ладу дім. Бо ж як одружилися, відразу почали вити своє просторе гніздечко, аби місця діткам було багато. Щоб кожен мав свою кімнату. Осіли і поступово доводили до ладу внутрішнє оздоблення. Усе Василь робив власноруч. Однак ще є над чим попрацювати, бо велика кімната не завершена, та й порога за роботою і щоденними клопотами не встиг залити. Сподівається, невдовзі це зробить. Наразі ж, як і всі, заготовляє сіно і сапає городи.

Доля вирішила інакше. Передчасні пологи, втрата дитини, ускладнення…

– Може, не ідеальний мій ремонт і хтось виконав би краще, але подивлюся на деяких майстрів і переконуюся, що не прогадав: сам зроби і знаєш що надійно. Чужими руками, кажуть, жар добре загрібати. Треба самому засукувати рукави і працювати. Головне – не гуляти і горілки не пити, – і помаленьку можна жити. Так і своїх дітей вчу: будете старатися – будете мати. Цінуйте синицю в руках, а не женіться за журавлем в небі, – натомість маленькі мужчини мотають ту науку на вус. Цінують тата і його старання.
Двоє старших – уже школярі, наступного року за парту сяде й середульший. Вони потрохи звикають жити без мами, але все ж думками повертаються до найріднішої. Ще болить рана, бо від гіркої втрати тільки невдовзі рік мине. Важкі то спогади. Ірина носила під серцем довгоочікувану донечку, хотіла ще й собі помічницю, аби мали братики сестричку. Але доля вирішила інакше. Передчасні пологи, втрата дитини, ускладнення… Коли тогоріч везли сіно та їхала вулицею карета швидкої допомоги, хтось з менших заметушився: «Їдемо, тату, швидше, бо мама поїхала до хати». Тепер уже й пам’ятника встановили, але в найменших, здається, ще жевріє надія, що ненька прийде. Але зараз з ними люблячий батько, який відігріває дитячі серця за двох, бо викохати синів – його найбільша мета у житті. Задля них і живе.

Читайте також: «Шлюби укладаються не в рацсах, а на небесах», або Чому закінчилася історія кохання Вакарчука і Лялі Фонарьової 

Джерело: Газета Полісся.