«Моя дочка вважає, що я її зрадила…»
У 35 років я розлучилася з чоловіком і поїхала в Італію у статусі заробітчанки
Зараз я повернулася, мені 50 років, загалом я була на заробітках 13 літ. Моя дочка, яка виросла за цей час, вважає мене поганою матір’ю! У неї купа претензій і образ… а я ж працювала заради неї. Як тепер жити далі?
Але ж не залишила її напризволяще — відвезла до своєї мами в село. Своє дитинство і юність донька провела з люблячою бабусею, доброї душі людиною. Бабусю Юля дуже любила, але все одно вона вважає, що це нерівноцінна заміна.
На жаль, мами не стало в минулому році, і я змушена була повернутися. Треба було і за маминим будинком доглядати, і з донькою трохи побути. Вона за цей час закінчила університет і влаштувалася на роботу.
За гроші, зароблені в Італії, я купила їй велику трикімнатну квартиру в центрі міста.
Але донька мене не сприймає, ну просто ніяк… Каже, що я зрадила її, кинула напризволяще, тому я для неї не мама. Як би я не старалася, розтопити лід на душі у доньки мені не вдається.
— Ти мене кинула! — постійно заявляє вона мені.
Я тебе не кидала! — намагаюся пояснити доньці. — Час такий був… Я постійно була на зв’язку! Дзвонила вам з бабусею кілька разів на тиждень, з тобою розмовляла, ти не пам’ятаєш чи що? Гроші вам висилала в міру можливості. Я працювала, щоб у вас все було! Та й тобі квартиру купила!
Я їй кажу — подивлюся, яка ти будеш мати! Що тобі твоя дитина скаже, коли виросте. А вона заявляє: народжувати взагалі не збираюся! Планує жити для себе, без проблем і тягаря…
Донька просто не жила в глибокій провінції і не розуміє, як мені тоді було одній, без чоловіка. Їй невтямки, що в нашому містечку не було чого робити абсолютно. Роботи не було ніякої взагалі, і я не від хорошого життя рвонула на чужину.
Я ж кожну зайву копійку їм відсилала. Працювала важко, доглядала літніх італійців, у них і жила, це дозволяло суттєво економити. Але зате зуміла забезпечити доньку житлом, не просто купила квартиру, ще й її обставила.
Тепер дах над головою у неї є. Правда, жити зі мною вона не хоче. То я зробила ремонт в будинку матері і тут оселюся, що мені ще треба.
Не знаю, як знайти спільну мову з дорослою донькою. Вона зі мною майже не розмовляє, її позиція — ти мене кинула, ти мені не мати, я тобі нічим не зобов’язана! Її послухати, так гірше за мене матері і не було в природі…
Я їй кажу — подивлюся, яка ти будеш мати! Що тобі твоя дитина скаже, коли виросте. А вона заявляє: народжувати взагалі не збираюся! Планує жити для себе, без проблем і тягаря…
І ось міркую собі, може, це покоління таке: невдячні егоїсти, думають тільки про себе? Всі їм винні, все їм не так.
А нещодавно до мене почав заходити сусід, Василь давно вдівець, старший за мене на три роки, діти у нього теж дорослі. Пропонує мені зійтися і жити разом, але і тут моя донька проти.
Каже, що якщо я погоджуся, вона взагалі відмовиться від мене. То що мені тепер робити?..
Галина ІВАНІВНА