Коли нас постійно вчать порівнювати, ми починаємо тиснути на себе.
Порівнювати дитину з кимось — це насилля
— Подивись, як дівчинка спинку тримає — не те, що ти! — Мам, може, вона з пелюшок на танці ходить?
Цей діалог, підслуханий на вулиці, спонукає мене повернутися до популярної теми про шкідливість порівняння однієї людини з іншою. Навіть якщо дитина уміє віджартовуватися, все одно через подібні докори вона вчиться сприймати себе у світі за певним шаблоном. Звикає постійно оцінювати себе з питанням: «Яка я на фоні інших?». У нашій освітній системі на цьому побудовано дуже багато, а якщо ще й докладаються батьки замість того, щоб балансувати делікатні моменти, то дитина ростиме невпевненою в собі й не знатиме, чого хоче у житті.
Щасливою людиною є та, яка розуміє себе, уміє обирати те, що їй до душі, приймає себе з усіма недоліками і знає, до чого тягнутися безвідносно до конкретних осіб.
Думаю, що тільки в математиці метод порівняння цифр, графіків, ще чогось необхідний, а от для оцінки людини ним здебільшого оперують помилково. Ми, батьки, настільки часто ним користуємося щодо себе й дітей, що й не усвідомлюємо, що отримуємо «на виході». Пам’ятаю, як у дитсадку випадково почула, як виховательки обговорювали принесені фотографом світлини дівчаток на віньєтку: «Танічка — красуня! Ну Іринка само собою. І за Олічкою хлопці будуть бігати». Моє ім’я у «списку вродливих» не прозвучало, тож було гірко… У наступні роки, в дитсадку й школі, «котушка порівнянь» поповнилася тисячами нових метрів нитки: педагоги постійно співставляли кращих і гірших, роблячи обом групам ведмежі послуги.
Гадаю, багато хто з нас уже давно зрозумів, що бажання порівняти себе або когось із кимось з часом вростає у наше мислення, стає системним, і це стосується багатьох дорослих. Буває, ми не усвідомлюємо, коли шкодимо дитині. Недавно, наприклад, довелося жалкувати, коли, промовивши: «Старшенький зовсім не такий був у цьому ж віці», помітили запитання й образу в очах меншого. Син взявся оцінювати, що з ним не так і чим він гірший. «Коли нас постійно вчать порівнювати, ми (цим же методом. — Авт.) починаємо тиснути на себе», — пише сучасний педагог Діма Зіцер у книзі «Свобода від виховання». Він називає порівняння справжнім насиллям: «Крок за кроком ми вганяємо дітей у комплекс неповноцінності. Послідовно і планомірно».
Згадується, як донька хвалилася високою оцінкою з мови й підсилювала успіх фоном — оцінками однокласників. Я ж розуміла, що навіть позитивне порівняння не є корисним, і не прагнула її зупиняти. Приємно ж! Це і є вкорінена звичка! Скараскатися її, «виполовши» з мислення й мовлення, дуже важко. Але якщо поставити ціль, то можна виловлювати хоча би по зернинці.
Читайте також: Вчителька побила дитину з аутизмом: реакція влади на інцидент (Відео).
Передусім важливо нагадувати собі, що щасливою людиною є та, яка розуміє себе, уміє обирати те, що їй до душі, приймає себе з усіма недоліками і знає, до чого тягнутися безвідносно до конкретних осіб.
Як маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
