Держкіно не фінансує фільм про Олену Телігу, розстріляну німцями у 1942-му у Бабиному Яру, зате дає гроші на розважальні стрічки

У тюремній камері залишила вона свій останній автограф: угорі намалювала тризуб і написала: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга», пише Дмитро Чекалкін на своїй фейсбук-сторінці.

Перші роки свого життя Олена провела в Московській області, згодом жила у Петербурзі. Дівчину, яка народилась в українській родині, виховували серед російської культури, української мови вона не знала.

1917 року сім’я перебирається в Україну. Згодом батько виїжджає з урядом УНР до Тарнова (Польща). Мати Олени залишається із двома дітьми. У Київ, який майбутня поетеса вважала своїм домом, вона повернеться нескоро, до того їй доведеться ще багато помандрувати.

Коли Олена Шовгенева приїхала до чеського міста Подєбради, їй було 16. Подєбради тоді належали до важливих центрів української еміграції.

Олена швидко зблизилася з українським середовищем, передусім із тими, хто писав поезію: Леонідом Мосендзом, Євгеном Маланюком, Наталією Лівицькою-Холодною, Олегом Ольжичем. Адже й сама вона і в Подєбрадах, і потім, коли навчалась в Українському високому педагогічному інституті в Празі, і в часи еміграції в Польщі, не переставала писати віршів.

У тюремній камері залишила вона свій останній автограф: угорі намалювала тризуб і написала: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

У Подєбрадах Олена познайомилась зі студентом Української академії, українцем з Кубані й неперевершеним бандуристом Михайлом Телігою. Бандура назавжди стала її улюбленим інструментом, а без Михайла Теліги, його пісень не обходилась жодна українська вечірка в Подєбрадах.

Олена згадувала про випадок, який змінив усе: «Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик»… «мордописня»… Всі з того реготалися…

А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала, чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!».

У цей момент Олена відчула себе українкою і після цього почала говорити лише українською мовою.

Вибір фаху став очевидним – українська мова та література. У той самий час у новому Українському високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова у Празі, окрім Олени, навчалися Олег Ольжич, Юрій Дараган, Галина Мазуренко-Боголюбова. У такому оточенні до кінця формується україноцентрична свідомість поетеси.

Перебуваючи у Кракові, Олена Теліга вступила до ОУН. Після початку радянсько-німецької війни влітку 1941 року вона перебирається до України.

Почалися арешти, тому друзі просили Олену залишити місто і рятуватися, але вона відмовилася, бо, як казала сама, належала Києву.

На чергову зустріч Спілки письменників Телігу просили не приходити через загрозу арештів. Олена відповіла на ці застереження: «Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».

Найгірші прогнози справдилися: гестапо влаштувало засідку. Німці заявили, що ті, хто не належать до Спілки письменників, можуть вийти. Михайло Теліга, який не був членом цієї організації, залишився поруч із своєю дружиною. Цього ж місяця в Бабиному Яру подружжя розстріляли.

Чутки про їхню загибель ширилися швидко, проте не всі довіряли почутому. Художник та поет Святослав Гординський згадував, що восени 1943-го хтось запевнив, що Олена Теліга перебуває в концентраційному таборі в Німеччині. Але підтвердження цієї інформації знайти не вдалося…

Читайте також: Священника з Волині, який воював під Крутами і в армії Петлюри, за зв’язки з УПА розстріляв однофамілець-комуніст