Нічим іншим, як чудом, можна назвати повернення до життя 34-річної Наталії Порплиці з Нововолинська після жахливої ДТП, яка трапилась з членами дільничної виборчої комісії наступного після голосування дня...
Нічим іншим, як чудом, можна назвати повернення до життя 34-річної Наталії Порплиці з Нововолинська після жахливої ДТП, яка трапилась з членами дільничної виборчої комісії наступного після голосування дня.
Алла ЛІСОВА
«ЧОРНИЙ» ПОНЕДІЛОК Здається, зранку ніщо не віщувало біди. Але на душі у Віктора чомусь було тривожно. Хоча день заступника начальника райвідділу внутрішніх справ був вщерть заповнений справами, не переставав думати про дружину. Наталя ще в неділю о 6-й ранку як пішла на виборчу дільницю, розташовану на міському стадіоні, так і досі додому не приходила. Важкі вибори: великий наплив людей, багато доводиться їм пояснювати, чимало складнощів і для самих членів комісії. Лише о 9-й годині ранку в понеділок їхній голова Олександр Грицюк переможно підняв вгору руки, сповістивши про “квітку”. Коли постало питання, хто супроводжуватиме бюлетені і протоколи в окружну виборчу комісію № 20 в місто Володимир-Волинський, Наталія, яка була представником від УНП, не могла відмовитись, хоча попервах її місце мала зайняти інша людина. ...Черга – шалена, люди втомлені та дещо роздратовані, бо окремих, в котрих виявили помилки або якісь неточності, повертали по кілька разів. Тому у нововолинців з виборчої дільниці № 29 на обличчях був справжній тріумф, коли вони “відстрілялись” з першої спроби. Хоча зазвичай Наталія дзвонить до чоловіка сама, того дня телефон не вгавав після його безкінечних сигналів. На останній з них, коли годинник зафіксував приблизно 16 годину 7 хвилин, вона бадьоро відповіла: “Вітьок, скоро буду дома – ми вже сідаємо в машину”. Веселі, розслаблені, жартуючи, п’ятеро молодих людей рушили “Жигулями” до Нововолинська. - Починало сутеніти, дуже танув сніг, багато талої води – це те, що мені зафіксувалось в пам’яті, - згадує той трагічний день жінка. – Я, як й інші пасажири, була така втомлена, що, плюхнувшись на сидіння ззаду за водієм, відразу поринула в сон, - і, зробивши мимовільну паузу, продовжила: - Потім зринула така картина: білий бус, шум, метушня, якісь людські тіла, кров, слова “рятуйте задніх – вони живі” і – нестерпний біль в ногах. Я несамовито почала кричати: “Н-о-г–и-и!”
ВИЖИЛА, БО ДУЖЕ ХОТІЛА ЖИТИ Здається, нарешті робочий день дійшов до кінця. Жодних конфліктів, неприємностей, як інколи трапляється. Наташа має бути вже дома. Багато вражень від виборів – хочеться поділитись з нею. Встав з-за столу – телефонний дзвінок. Рвучко зняв слухавку – довгий гудок. Поки вдягався – це повторилось ще кілька разів. І лише за шостим почув приглушений, дещо стриманий голос чергового: “Віктор Зіновійович, вам негайно треба їхати в реанімацію в Нововолинськ, там ваша дружина”. Не їхав – летів. Хоча віддаль між Іваничами і шахтарським містом всього вісімнадцять кілометрів, хвилини, коли їх долав, видались вічністю. Вбіг в реанімацію – біля ліжка травмованої Наталії стояли лікарі, працівник міськвідділу внутрішніх справ Дмитро Антонюк. Підійшов до дружини – вона була без свідомості, вся у крові. Взяв її безнадійно за руку, нагнувся і, ледь стримуючи сльози, мовив: “Люба, якщо ти мене чуєш – скажи про це”. Через кілька секунд у відповідь ледь потисла йому пальці... Це вселило надію: треба діяти. До честі медиків і, зокрема, головного лікаря Нововолинської центральної міської лікарні Віктора Мороза, його заступника Василя Тихоступа та інших відповідальних працівників, з першої хвилини, коли надійшла звістка про аварію, яка стала сенсаційним “ЧП” для всієї України, вони спрацювали миттєво - кваліфікована перша допомога, консультації фахівців, найкращі медикаменти. В реанімацію, окрім Наталії Порплиці, був доставлений також міліціонер-охоронник дільниці Іван Куцевич, правда, у легшому стані. - А вже через кілька хвилин, - говорить Віктор, а в очах і голосі й досі відчувається тремтіння, яке згладжує ласкавий погляд дружини, що сидить поруч, - лікар каже: “У неї пропало серцебиття, падає тиск... Нам шкода, але стан у неї – критичний, жодних гарантій дати не можемо...” Потім Віктору ще не раз будуть нагадувати, що в дружини травми – не сумісні з життям. Аби підтвердити сказане, вони простягають товстелезну папку з десятками дрібно списаних аркушів. Лише на одному з них читаю: політравма, черепно-мозкова травма, забій головного мозку, перелом основи черепа, перелом семи ребер, забій легень, нирок... закриті переломи обох ніг... Цілими залишились тільки руки. Тривалий час Наталія була нетранспортабельна, від найменшого поруху втрачала свідомість. Тому до Нововолинська прибула група лікарів на чолі з обласним травматологом Михайлом Аршуліком, яка 11 квітня провела унікальну операцію жінці на двох ногах. Операція тривала шість годин. 27 липня вже в Луцьку хвора перенесла ще одну операцію. А скільки їх ще попереду? - Права нога, де було велике зміщення, - складніша. Тому, незважаючи на те, що в обидвох є ще штирі, більше стаю на ліву, притримуючись однією милицею, - розповідає Наталія, а в погляді стільки осяйного оптимізму і радості, ніби вона розповідає не про себе, а про зовсім сторонню людину. – Розходжуюсь, хоч це не просто. Не просто виконувати і будь-яку роботу, з якою Наталія справляється успішно: зварити їсти, підлити вазони. Якщо сяде – то обов’язково з вишиванням у руках. Навіть попросилася на дачу, де, примостившись на стільчику, умудрялась навіть полоти зілля. - Інвалідність не заважає їй виїжджати на шашлики, ходити по базару, відвідувати з візитами друзів, - підтримує оптимістичну ноту розмови моя колега, редактор Іваничівської районної газети, де до ДТП працювала Наталія, Валентина Петрощук.
«ВІН МЕНЕ СТАВ ЩЕ БІЛЬШЕ КОХАТИ» Якби довелось писати сентиментальну повість про палку, віддану і жертовну любов, то подружжя Порплиць цілком могло б стати її героями. За 41 день, проведений дружиною у надзвичайно важкому стані на лікарняному ліжку, він відходив лише на нетривалий час від Наталії і то лише для того, аби підтримати близьких. Нікому не довіряв годувати дружину з ложечки. А скільки знадобилось надлюдських зусиль, аби шляхом переконань, слізних просьб-вмовлянь не пустити в реанімацію обох матерів і ... дітей. - Вперше після тривалого інструктажу до Наталки діти зайшли на Пасху, - розповідає чоловік. – Я сказав їм чітко: “Усміхатись! Якщо на маминому обличчі здригнеться хоч одна жилка – ви за дверима!” Екзамен витримали на “п’ять”. Хоча я й сам, перед тим, як іти до неї в палату, - каже, - змушений був проводити певну медитацію: “На мені повинні бути заспокоєння і добра усмішка, цей оптимізм повинен передатись їй. Вона повинна вижити...” І так щоразу. На диво, Наталія, прийшовши до свідомості, весь час зберігала ясну пам’ять і щиру усмішку. “Така повинна жити” ... - не йняв віри один лікар. І вже зовсім подивував молоденьку чергову медсестру діалог Наталії Порплиці та Івана Куцевича, який лежав з протилежного боку палати: - Ми вийдемо звідси, правда, Ваня? - Так, Наташа, і обов’язково з тобою ще покавуємо... Під час нашої розмови в хату вбіг спочатку шестикласник Владислав, а згодом – восьмикласниця Юля. - Вони в мене молодці, - каже мама. – Донька спочатку дуже переживала, написала мені надзвичайно зворушливого листа – зізнання в любові. Але... залишила в себе, аби зайвий раз не хвилювати, тільки вдома його дала. А Владік почав набагато краще вчитись. Якось вчителька розповіла татові: “Запитую сина, що його так підштовхнуло до відмінних оцінок”, а він каже: “Мене попросила мама. Я її дуже люблю і хочу, щоб вона не переживала...” 6 травня у сім’ї Порплиць було справжнє свято: мама вийшла з лікарні! А коли на свято міста уся сім’я разом вийшла на вулицю і прийшла на стадіон, де проходило велике шоу, багато людей щиро пораділо за них, окремі навіть витирали сльозу. Цю підтримку і співчуття подружжя відчуло від друзів, колег і просто знайомих. А хіба може не викликати захоплення така щемлива картина, коли поважного віку чоловік несе на руках на верхній поверх дружину з милицями? - Ви знаєте, я щаслива жінка, що Бог мені послав такого чоловіка. Він не лише фізично, а й морально мене підтримував і підтримує. Він мене почав ще більше кохати. *** Ця аварія багато чого внутрішньо в Наталії переламала, особливо після того, як мама розповіла свій віщий сон... - За довгі дні й ночі була можливість в мене передумати багато чого. Прийшла до висновку: як багато в житті дрібниць, якими ми аж надто переймаємось. І відразу згадала, як напередодні аварії їздила в Почаїв, де купила освячений хрестик і почала його носити на шиї. У момент ДТП він був на мені... ... 25 травня Наталії запам’ятався як день сюрпризів. До них несподівано прийшло так багато друзів! А коханий приніс п’ятнадцять троянд, таких, як і п’ятнадцять років тому, коли вони поєднали свої долі. “Я виконаю всі твої бажання, - сказав їй Вітя. – Тільки не проси, щоб показати те місце, де сталась трагедія”. - І не проситиму, - додає до сказаного Наталія. – Тільки як повністю стану на ноги, то обов’язково піду на могили загиблих, вклонюсь їхній пам’яті...
