— Та що ви тепер до нас приїхали? – казали нам роздратовано жителі села Здомишель, що на Ратнівщині, яке чи не найбільше в районі постраждало від цьогорічної повені...
— Та що ви тепер до нас приїхали? – казали нам роздратовано жителі села Здомишель, що на Ратнівщині, яке чи не найбільше в районі постраждало від цьогорічної повені. – Треба було приїжджати тоді, коли всі поля були під водою, коли річка по обидва боки розлилася так, що не можна було й подумати, що тут росли наші зернові, картопля, морква. Коли ми просто з води витягали залишки овочів, а за кілька днів вивозили їх з подвір’я, бо від смороду ніде було подітись… Пояснити селянам, що приїхали ми не для того, щоб засвідчити страшні наслідки повені, якої навіть тутешні старожили не пам’ятають, я не намагалась. Публікацій і сюжетів у засобах масової інформації, які розповідали про те лихо, було і так більше, ніж достатньо. Хотіла подивитись, як з тої ситуації вийшли люди, чи допомогла їм влада, представники усіх рівнів якої приїжджали до району і бачили на власні очі, в якій водяній пастці опинились люди. Не просто дивились, а обіцяли відповідну підтримку і допомогу. Селяни слухали і сподівались, що не залишаться на самоті зі своїми проблемами
Олена ДУДКЕВИЧ
ОБІЦЯНКАМИ СИТИЙ НЕ БУДЕШ Вода поволі спадала. Проходили усі строки посівів озимини, але ні обіцяні гроші, ні насіння, якого так чекали аграрії, в район не надійшли. Заради справедливості треба сказати, що Ратнівський район унікальний тим, що тут досі працює дев’ятнадцять (!) сільгосппідприємств різної форми власності. І нехай їхні прибутки та показники не порівняти з господарствами Луцького чи Горохівського районів, все ж землі тут не облогують, а обробляються. І тваринництво ще є. Сьогодні на Ратнівщині у сільгоспкооперативах утримується 9136 голів худоби. Хтось, можливо, скептично скаже: та хіба ж це поголів’я?! А чи знаєте ви, що рівно стільки ж голів худоби сьогодні налічується у всіх поліських районах та в Локачинському разом взятих? Могло б бути й більше, але через складне фінансово-економічне становище більшості підприємств осінню посівну кампанію довелось проводити за рахунок того ж таки поголів’я, яке в районі за період посівної скоротилось на 800 голів. Адже, за словами заступника начальника управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Миколи Козки, внаслідок стихії господарства усіх форм власності понесли збитки, які ледве вкладаються у цифру 12 мільйонів гривень. Тільки одних зернових господарства не добрали 6 тисяч тонн. Це навіть більше, ніж вдалося отримати на круг. Жнивували ще й наприкінці жовтня. Розуміли, що вкладають більше, ніж отримують, бо ті 5-7 центнерів, які вдавалось зібрати з гектара, не покривали витрати на пальне і таке інше, але зерна в районі сьогодні серйозно бракує, тому і йшли на такий крок. - Єдине, що поки що нам дає можливість виживати, - це тваринництво, - розповідає керівник господарства “Полісся” Микола Тимощук. Та, схоже, що незабаром і цієї рятівної соломинки у поліських господарників може не бути. Під водою загинули не тільки зернові, 700 гектарів овочів, понад 400 гектарів цукрових буряків, 2 тисячі 900 гектарів картоплі, а й багаторічні трави. За таких умов забезпечити тваринництво району кормами було практично неможливо. Тому для багатьох господарств перезимувати худобу буде вкрай проблематично. За даними управління агропромислового розвитку, в цілому сільгосппідприємства Ратнівщини лише на 15-20 відсотків забезпечені кормами. Бракує соломи, фуражного зерна, сіна. Спробуй в таких умовах наростити поголів’я!
РОЗПАЧ НЕ ПОЛИШАЄ ЛЮДЕЙ Повінь поліщуки вже пережили. Навіть на зиму щось встигли посіяти, хоч не дочекались підтримки у вигляді насіння від державного насіннєвого фонду. Сіяли, чим мали. Чистили своє зерно, доводили до кондиції. Микола Тимощук розповідає, що сходи вже є. Яким буде врожай, покаже рік грядущий. Але розпач не полишає людей, бо за кілька місяців вони знову опиняться перед проблемою, чим садити і сіяти навесні. - Голова сільської ради разом з інженером-землевпорядником під час повені обстежили всі поля, склали відповідні акти, - розповідає секретар Здомишельської сільської ради Віра Балачук. – Тільки у нашій сільській раді постраждало понад 400 одноосібних господарств. Деякі сім’ї залишились не те що без насіннєвої картоплі, а навіть і їсти не мають що. Особисто в мене загинуло 30 соток картоплі, 20 соток моркви, а моя сусідка взагалі тільки вісім мішків картоплі накопала… Що не кажіть, а саме на картоплю в цьому році селяни покладали неабиякі надії, адже види на врожай, на диво, були хорошими, та й ціна із самого початку була непоганою. Молоду картоплю влітку поліщуки продавали по 2 гривні за кілограм. На початку осені за бульби, що вдалося врятувати від води, закупівельники платили по 1 гривні 20 копійок. Та, кажуть, не встигли довезти картоплю до місця призначення, як вона масово почала гнити. Тут весь попит на поліську бульбу й закінчився. Розвіялись і сподівання багатьох родин підлатати сімейні бюджети. Селян не дуже радує те, що депутати обласної ради нарешті спромоглися проголосувати за виділення з обласного бюджету трохи більше одного мільйона гривень для підтримки одноосібних господарств. Бо при таких збитках мільйон – це все одно, що крапля в морі. Лідери сільської громади взагалі впевнені, що ті гроші більше біди нароблять, а не допомоги принесуть, бо механізму розподілу цих коштів нема. Ось спробуйте розділити між селянами області таку суму. Що з того вийде? Швидше за все, в селі люди постають ворогами. - Краще було б за ті гроші купити насіння картоплі чи зерна і розділити між одноосібними господарствами по мішку чи скільки там вийде, - каже Віра Балачук. – Це справді була б підтримка, а так люди, навіть маючи гроші, не знають, де сьогодні можна хороше насіння взяти. Переймаються цим не тільки одноосібники. Микола Тимощук теж висловлює занепокоєння, що весною ситуація набуде ще гострішого характеру. Микола Козка сподівається, що і на цей раз виручать сусіди-білоруси. Не секрет, що сільгоспвиробникам, чиї господарства межують з прикордонням, чимало проблем вдається вирішувати завдяки білорусам, бо ж і техніка, і насіння, і худоба правдами-неправдами потрапляє з Білорусі в Україну. Щоправда, керівництво Ратнівського району намагається шукати цивілізовані шляхи співпраці із сусідами, домовлятись із прикордонними службами, але чимало керівників сільгосппідприємств діють на свій страх і ризик. Тому й трапляється нерідко, що на кордоні машини з дорогоцінним вантажем конфісковують. Та інакше працювати керівники агроформувань не можуть, бо покладаються тільки на самих себе. Державної підтримки – як кіт наплакав. Від червня сільгосппідприємства не отримували коштів по державних програмах. Особливо сутужно доводиться через неповернення процентних ставок державою по пільгових кредитах. З банком у піжмурки не пограєшся. Звісно, потішило те, що на рівні держави вирішили підтримати господарства, виділивши на область 10 мільйонів гривень безповоротної допомоги та 10 мільйонів гривень поворотної допомоги. На Ратнівський район таких грошей припало 1 мільйон 58 тисяч гривень. Їх вже умовно встигли розділити між виробниками, але реально кошти в район ще не надійшли. - У нас завжди виникає одна й та ж проблема: всі державні заборговані кошти Мінфін перераховує обов’язково в останні дні року, - зазначає Микола Тимощук. – Складається враження, що це робиться спеціально – не встиг з оформленням паперів, а ви ж самі знаєте, як усе це непросто зробити, гроші забирають назад.
ПОЛІССЯ ЗНОВУ ПЕРЕТВОРИТЬСЯ НА БОЛОТО? У тому, що поліські райони постраждали від повені, сьогодні можна звинуватити багатьох. Та замість того, щоб шукати крайнього, чи не ліпше зробити серйозні висновки з того уроку, що його нам дала Матінка-природа? За словами Миколи Козки, у районі давно вийшли з ладу гідроспоруди. Не працює дренажна система. На Поліссі розпочався зворотний процес заболочення грунтів. Самотужки справитись з цієї проблемою місцевим жителям просто не під силу. Потрібна державна програма, серйозно підкріплена фінансуванням. - Треба, щоб кожен займався своєю справою, - каже Микола Козка. - Є у нас управління осушувальних систем. Тож нехай би через нього йшли всі кошти і нехай би воно займалось цією проблемою. А то хочуть “повісити” догляд за меліоративними каналами на сільські ради, які не мають ні матеріальної, ні технічної можливості вирішувати це питання. А ще керівництво району переконалось, що не зайве посіви зернових, інших сільськогосподарських культур страхувати. Пробували закликати до діалогу представників різних страхових компаній, але так і не почули конкретних пропозицій. Страховики розуміють, що Полісся – це постійна зона ризику, тому не дуже й зацікавлені у співпраці із сільгоспвиробниками цієї зони. Керівники агроформувань розповідають, що вже мали гіркий досвід страхування. Коли справа доходила до виплати грошей, страхові компанії обов’язково знаходили якусь лазівку. Наприклад, вбачали причину загибелі тої чи іншої культури у порушенні технології вирощування, мовляв, таку ситуацію спричинили невчасно внесені гербіциди і таке інше. Одним словом, ще ніхто з тих, хто мав справу зі страховиками, у виграші не залишився. Селянин знову і знову залишається сам на сам.
