... Весілля гуляли у молодої. Зібралися найближчі родичі і друзі. Усі веселилися, тільки мати нареченого весь час плакала. На запитання, чому ж так побивається, коли радіти треба, лише хитала головою...
То було кохання з першого погляду. Василь працював водієм, а Дарина бухгалтером на тій же фірмі. Хлопець дякував долі, що послала йому дівчину його мрії. Дарина тішилася, що, нарешті, знайшла свого судженого, адже їй було вже за тридцять. Їхньому коханню багато хто заздрив. Ще б пак! Щоранку Василь зустрічав на автостанції свою зіроньку (так називав Дарину) із розкішним букетом квітів. Оскільки Дарина жила у селі за десять кілометрів від міста, то на роботу і назад добиралася автобусом. Василь також був не місцевим, але наймав кімнату в гуртожитку і додому їздив тільки на вихідні. —Я боюся тебе втратити,— сказав якось Василь Дарині, проводжаючи її додому. — Давай одружимося. Тоді вже нас ніхто й ніколи не розлучить. — Я згідна,— ледь чутно відповіла дівчина... Пасажири автобуса аж заплескали у долоні, коли хлопець, почувши ці слова, підхопив Дарину на руки і закружляв. —Ви так схожі між собою, як брат і сестра,— мовила мати Василя, коли він привіз свою обраницю додому для знайомства. Дійсно, вони були схожі, як дві краплі води. І не лише зовні — однакові характери, захоплення... І хоч кольнуло у матері серце, коли побачила майбутню невістку, однак нічого лихого вона не запідозрила. У неділю Дарина літала по хаті, як метелик, і все поглядала на годинник. Адже має приїхати її наречений з мамою. Допомогти нікому. Жили вони удвох з батьком, котрий на старість повністю втратив зір. Матері своєї не пам’ятає. Померла та під час пологів, коли її народила. А приготувати хочеться найсмачніше, щоб перед гостями не було соромно. Адже жінка у першу чергу, як вважала дівчина, повинна бути в хаті хорошою господинею. Свати не забарилися. Дарина геть розхвилювалася, коли зустрічала майбутню свекруху. Тим більш, як та зайшла у хату і, познайомившись з батьком нареченої, знепритомніла... Денис, батько Дарини, працював лісничим. Після смерті молодої дружини ходив сам не свій. Хотів покінчити життя самогубством, однак в останню мить подумав про свою маленьку кровиночку — на кого ж вона зостанеться? З усіх сил вибивався, аби його дитина не була обділена увагою, достатком. Помічником і порадником Денисові у вихованні доньки була його мати, яку Дарина називала мамою. Денис часто бував у відрядженнях. А що чоловік вільний, то міг і заночувати у якоїсь вдови. Життя текло розмірено, аж поки не почав Денис втрачати зір. Подейкували, що це йому кара за нічні походеньки. Хтозна, можливо, Ганна — одна з тих вдів — прокляла колишнього свого нічного гостя, на згадку про якого народився у неї син? Той самий Василь, який вибрав у дружини Дарину — дочку Дениса. —Діточки, що ж я наробила. Пробачте мені,— опритомнівши, мовила крізь сльози Ганна. Ні Василь, ні Дарина нічого не розуміли. Якби Денис зміг все це побачити, то сказав би, що сталося неймовірне. ... Весілля гуляли у молодої. Зібралися найближчі родичі і друзі. Усі веселилися, тільки мати нареченого весь час плакала. На запитання, чому ж так побивається, коли радіти треба, лише хитала головою. Правди не казала нікому, щоб не травмувати дітей. Коли молоді вінчалися у церкві, Ганна стояла у куточку на колінах і молилася. Просила прощення у Бога за тяжкий свій гріх. Мабуть, Всевишній почув покаянні молитви матері: її син і невістка — брат і сестра – живуть щасливо, виховують гарненьких здорових близняток. Сергій БОРОХ.
