Коляда на Горохівщині: А в нашій хаті всі-всі співають (Фоторепортаж) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 32.06
Коляда на Горохівщині: А в нашій хаті всі-всі співають (Фоторепортаж)

Було дуже цікаво.

Фото Лесі Влашинець.

Коляда на Горохівщині: А в нашій хаті всі-всі співають (Фоторепортаж)

Бога прославляють, Меланку, святого Василя, коляду зустрічають, - линули на всенький Горохів підхоплені вітерцем віршовані рядки з подвір’я Горохівського психоневрологічного інтернату назустріч веселому Щедрому вечору

«. Від Коляди, якою працівники інтернату вшанували народження Божого Сина й подарували радість підопічним закладу, були в захопленні люди і, напевне, святе Небо. Усміхалася ж бо  висока блакить ясним сонечком! Й іскристий морозець потріскував, наче  промовляв: «Треба співати, грати, пританцьовувати, дарувати одні одним радість і тепло своїх сердець!» Тоді весело буде всім. Навіть тим, хто десятками років називає інтернат своєю домівкою, хто чекав свята в інвалідному візку, чи бачив його в своїх снах, сумних від душевного болю…

«Родзинками» свята були  самобутні аж чотири вертепи.

А ніхто й не думав стримуватися веселитися! Цьогорічного Різдвяного вертепу всі інтернатівці чекали особливим. Директорка Горохівського психоневрологічного інтернату, Заслужена працівниця соціальної сфери Юлія Ковальчук  вирішила провести дійство не в красивому актовому залі, а вперше - в чималому дворі, щоб бути його учасниками змогли всі 80 її колег і 117 підопічних. У своїх кімнатах залишилися хіба що прикуті до ліжок хворобами та їхні доглядальниці. Та й вони дуже раділи, почувши потому з розповідей, якими гучними оваціями велелюдне товариство зустрічало свою улюбленицю Юлію Олександрівну! А вона, як завжди, привітно усміхалася до всіх із … встелених килимами саней. 

 

 Щоб їхати Господині було не сумно навіть близенькою дорогою, поруч був авторитетний Господар - завідувач інтернатівським господарством Іван Яремчук.  У добротні гринджоли фірман Віктор Клачук запріг лискучих Машку й Булану. Мовляв, якщо взялися вшанувати прегарну давню українську традицію, то відтворити її потрібно так, щоб перед віками не було соромно й молоді хотілося прийняти у спадок коштовністю рідні звичаї. 

 

 

 

 

 Обійстя для цього чоловіки прикрашали так старанно, як господарі прихорошують свої світлиці. Спеціально куплені для свята шопку, що зображала вифлиємську стайню, металеві арки оздобили ялинковими гілками, іграшками, гірляндами, власноруч зробленими зірками. Столи застелили вишиваними скатертинами й, як годиться, заставили всіма Різдвяними стравами, з якими українці святкують Щедрий вечір: варениками, пампушками, домашньою ковбаскою, калачами, пряниками… Щоб усього всім вистачило, постаралися працівники харчблоку зі своєю шеф-кухаркою Оксаною Демчук. Словом, насолоджуватися по вінця душі хотілося хлібом духовним і насущним. 

 

 

Словом, насолоджуватися по вінця душі хотілося хлібом духовним і насущним. 

 Радістю й достатком найперше всіх завіншувала Юлія Ковальчук, а потому гостинна імпровізована світлиця на радість людям і Богові задзвеніла вертепними веселощами.

 

 

 «Родзинками» свята були  самобутні аж чотири вертепи: перший, зворушливий до сліз,  – від підопічних закладу – учасників пісенно- театрального гуртка, в який чоловіків згуртовує культорганізаторка Валентина Мужик. Другий - із ворожінням на гроші та жартами хорошими - підготували працівники бухгалтерії. В третьому люд зігрівали частуванням і танцями молодші сестри медичні, в четвертому вразили неабиякою артистичністю й дотепністю медичні працівники закладу. Було на цьому мініфестивалі вертепів аж чотири Кози, яких водили кумедні Діди й Баби, інтригувала віщуваннями вродлива Циганка, милував очі білокрилий Ангел…  Свої ролі всі грали так майстерно, наче для цього довгенько навчалися в професійних акторів.

Але:

– Все набагато простіше. Ідея Юлії Олександрівни провести це незвичайне, незабутнє дійство настільки всім сподобалося, що реалізували її завдяки загальному натхненню за три тижні, - дізналася у Валентини Мужик.

 

 

 

 

 

 – На репетиції до Валентини Євгенівни й маестро Володимира Онищука ходили групами. Кожна секретами берегла підготовлені сценарії. Костюми теж готували самі, вишукавши, певне, ще в бабусиних скринях капелюхи й кожухи. А ось чотири Зорі, які мали Звіздарі, зробили своїми руками наші підопічні. Звісно, вони найнетерплячіше чекали свята. Домашнього, теплого щирістю, доброзичливістю. Гляньте, як сяють їхні очі, як вони щасливо всміхаються й приязно припрошують на гостину всіх, кого бачать біля воріт, - раділа Юлія Ковальчук.

 

 

 

 

 … Всією інтернатівською родиною співали «Нова радість стала», «Добрий вечір тобі, пане господарю», «По всьому світу стала новина» й не забули виголисити:

За Новий рік, що є у нашій хаті,

І за Різдвяну зірочку ясну

«дякую!» кажем кожному солдату,

який на Сході України зупинив війну!

…Тим часом Василь Руденчук, Віктор Терещук і Павло Кварцяний смажили на мангалі апетитні ковбаски, а розчервоніле жіноцтво пригощало всіх смачнющим глінтвейном. Єство зігрівало танці й вино, а  душі – дзвінкоголосе «Многоліття» людям, які безкорисливо роблять добро. 

***

Дорогою додому зустрічаюся зі сусідкою, з якою живемо за кілька десятків метрів від інтернату в багатоповерхівці. Ділимося враженнями про веселощі в сусідів, від яких, здавалося, аж погарнішав Горохів.

– А в них щодня свято. Вчора гуртом каталися на лижах, днями ліпили навипередки сніговиків, - доброзичливо переповіла мені пані Марія про те, як невтомно не впускає смуток у думки своїх підопічних колектив Горохівського психоневрологічного інтернату, очолюваний Юлією Ковальчук. А прокоментувати ці прості щирі слова найвлучніше зможуть наші  серця.

Читайте також: Сьогодні українці «водять козу»: як можна розважитися увечері.