У нас є свій Геловін.
Сьогодні українці «водять козу»: як можна розважитися увечері
13 січня українці здавна відзначають Щедрий вечір і Маланки. Це поєднання християнського і язичницького свят, які міцно вплелися в нашу історію та традиції
У православ’ї 13 січня – день пам’яті Меланії Римлянки, а 14 січня – день святого Василія Великого, пише «Дивогляд».
А от язичники мали давній міф про дочку бога Лада – милу Миланку, яку одного разу викрав лютий змій і заховав у підземному царстві. Дівчину визволив богатир Василь, який згодом з нею побрався. Щоб відсвяткувати це, у жертву приносили свиню, яку вважали місячною твариною, а Василь став вважатися покровителем цих тварин.
У Маланку перевдягався парубок, якого супроводжували коза, ведмідь, орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.
Ввечері після роботи вся родина сідає за святковим столом. На відміну від першого, Багатого Святвечора, у Щедрий вечір на столі поряд з кутею не лише пісні страви, а й ковбаси, холодець, а вареники заправлені маслом і шкварками. Вважалося, що чим більше різних наїдків приготує господиня, тим багатшим буде наступний рік.
Повечерявши, можна й розважитися. Молодь збиралася гуртом і починала «водити козу з Маланкою». Це дуже веселе дійство, якого чекали цілий рік.
У Маланку перевдягався парубок, якого супроводжували коза, ведмідь, орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками. Вся ця ватага ходила селом від хати до хати з піснями і жартами. У кожного була своя роль – «циган» приставав міняти коні, «циганка» ворожила, «ведмідь» танцював, а «журавель» – найвищий хлопець, грав на бубні. У «кози» була особлива роль – навколо неї розігрували сценку за особливим сценарієм.
Діти співали щедрівки, а наступного ранку хлопчики і чоловіки ходили засівати хати «на щастя і багатство».
Дівчата ж у вечір на Маланки (Меланки) збиралися на ворожіння, такі, як на Андрія: кидали собаці вареника –чий першим з'їсть, та дівчина першою заміж вийде; як зватимуть чоловіка, якого першого ввечері зустрінеш надворі, таким буде ім'я майбутнього чоловіка. Перед сном під подушку клали гребінець і промовляли: «Суджений-ряджений, розчеши мені голову!» Хто насниться, з тим і випаде одружитись.
Щедрівки, «водіння кози», дівочі вечорниці з гаданнями – усі ці традиції були дуже яскравими, сповненими символізму і сенсу. На жаль, в Україні вимирають села, а з ними і традиції. Однак в наших силах їх зберегти і передати наступним поколінням.
Читайте також: На волинському озері змагалися бігуни на ковзанах (Фото, відео).
