Курси НБУ $ 29.25 € 30.40
«Я глянула на Яну, а вона без кросівок і без ніг»

11-річний Ярко - справжня опора для мами і сестрички, які зараз не можуть ходити.

Фото з фейсбук-сторінки Першого медичного об’єднання Львова.

«Я глянула на Яну, а вона без кросівок і без ніг»

У Львівській лікарні Святого Миколая лежать мама і донька, які втратили кінцівки після вибуху у Краматорську

Увесь світ вжахнувся, коли окупанти 8 квітня скерували ракети на вокзал у цьому місті Донецької області, внаслідок чого на пероні загинуло 30 осіб, ще 100 зазнали поранень. Росіяни спробували відхреститися від обстрілу, мовляв, вони цілять виключно по військових об’єктах. Проте їхній брехні ніхто не повірив

Того дня, як розповідає пані Наталя, вона з дітьми раненько, десь о сьомій годині, прибула на залізничний вокзал у Краматорську. Поки волонтери вирішували, куди їм краще їхати, сім’я залишалася в залі очікування.

«Я намагалася підняти ноги, але не бачила їх... Була кров, а ніг не було», - пригадує Яна.
«Я намагалася підняти ноги, але не бачила їх... Була кров, а ніг не було», - пригадує Яна.

 «Потім ми з Яною вирішили вийти на вулицю. Ярко залишився дивитися за речами. Ми пробули на вулиці хвилин зо п’ять. Там волонтери пригощали чаєм. Донька теж захотіла попити. Я дозволила їй стати в чергу, яка була невеликою, всього дві людини», — ​згадує жінка.

Потім сталося щось незрозуміле: в очах потемніло, вуха заклало. Коли Наталія розплющила очі, то побачила, що лежить на землі, а поруч із нею — ​купа непритомних людей. «Я голову повертаю: лежить знайома, а на ній — ​моя Янка. Глянула на її ноги: кросівок нема. Спробувала сама встати — ​а у мене нога висить. Біля нас почали бігати військові та поліцейські. Янку забрали, згодом і мене. Ярко залишився на вокзалі», — ​крізь сльози розповідає пані Наталія.

На вокзалі в Краматорську загинуло 30 осіб, ще  100 зазнали поранень. 

Вона каже, що відразу спробувала перетягнути собі ногу мотузкою, аби зупинити кров. В якогось хлопця попросила шнурівку від капюшона, аби надати допомогу доньці. Але тут нагодилися військові та поліція. Дівчинку відразу евакуювали у лікарню Дніпра. Наталію привезли туди лише через два дні. Про Ярка подбали працівники поліції, а про копа, який опікувався хлопчиком, вона знає тільки те, що його звати Богдан.

Два дні Наталію рятували у лікарні Павлограда. Потім також перевезли до Дніпра, де прооперували товстий кишківник (був пробитий осколком) та відрізали ногу. Коли жінці стало краще, всю родину евакуювали до Львова.

11-річний Ярослав доглядає у лікарні маму та сестру і навіть сам ходить у магазин в незнайомому місті.
11-річний Ярослав доглядає у лікарні маму та сестру і навіть сам ходить у магазин в незнайомому місті.

 У цьому місті одинадцятирічний син Ярослав став єдиною опорою для своєї мами та сестри-близнючки. На їхні прохання він виконує різну роботу: ходить у магазин у незнайомому йому місті, щось приносить в палату, подає, забирає, накриває сестру або маму ковдрою, кличе медсестру чи лікаря.

Про вибух у Краматорську хлопчик нічого не розповідає. А про мрії говорить: найбільше хоче, аби мама і сестричка одужали. Він ні на що не нарікає, усім задоволений. Його сестра Яна, зі зрозумілих причин, має менше оптимізму. Каже, ні про що не мріє, згадує лише собаку та двох котів — ​Мішу та Марусю, — ​які залишилися вдома. Зізнається, що у неї досі дуже болять ноги.

Невдовзі вся родина відправиться на протезування та реабілітацію до США. Однак що буде потім і куди вони повернуться після лікування, Наталія не знає.

Невдовзі вся родина відправиться на протезування та реабілітацію до США. Однак що буде потім і куди вони повернуться після лікування, Наталія не знає. «Подружка дзвонила, казала, що біля них уже шість будинків розбито, — ​розповідає жінка. — ​Навіть якщо наша хата вціліла, але там будуть оці (росіяни. – ​Ред.), я туди не поїду».

Дехто з родини Наталії досі залишається у Донецькій області, де тривають важкі бої. «Стріляють по житлових будинках з боку Горлівки. Житло зруйноване, люди поранені, ціни шалені, банкомати порожні, маршрутки не їздять, пенсії не приносять, пошта зачинена. Як нам жити?» — ​риторично запитує жінка.

За матеріалами сайтів bbc.com, ukrinform.ua, zaxid.net.

Людмила ВОЛОШИНА.

Читайте також на volyn.com.ua: ««Лік орків, яких особисто «пустив на добриво для української землі», веду, але число не скажу», – воїн ЗСУ».

Telegram Channel