Коли після ракетного обстрілу з медичкою-добровольцем обірвався зв’язок, все волинське село молилося за її порятунок

«Скільки життів, Мурашко, ти врятувала за роки війни… Велике дякую за твою пораду, за твою поміч, ти ніколи нікому не відмовила у допомозі, ти бігла за першим викликом, за першим дзвіночком… Вибач нас за те, що ми не змогли тобі допомогти, що не змогли тебе спасти… Як важко втрачати друзів…» — ​такими зворушливими словами у фейсбуці першою повідомила про загибель Оксани Горпініч у війні з російським агресором мама учасника АТО волонтерка Наталія Волохата.

Пані Оксана прийшла на службу ще 2014 року. «Наша Мурашка» — ​так полюбовно називали її солдати. Бо й справді, ніби невтомна мураха, була всюди, де чекали на її підтримку. Не злічити тепер тих, кому вона врятувала життя. Зі своїми бійцями з перших днів війни вона була там, де найважче.

Загинула, рятуючи воїнів, під час ракетного обстрілу неподалік Ізюма на Харківщині. З-під завалів Оксану Леонідівну витягнули аж через п’ять днів після загибелі. А ще знадобилося кілька діб, щоб доставити тіло додому.

Траурний кортеж із загиблою Героїнею прибув у селище пізно вночі, однак земляки зустріли його гідно — ​з прапорами України та квітами, стоячи на колінах.  За збігом обставин хоронили медсестру Оксану Горпініч у День медичної сестри саме в прекрасну пору яскравого травневого буйноцвіття.

У свої сорок чотири ця мужня жінка встигла завоювати авторитет і довіру як медик не лише у Заболотцях колишнього Іваничівського району, де раніше працювала, а й у навколишніх селах та в колективі іваничівських медиків. «Фельдшерка від Бога» — ​так характеризують Оксану Горпініч усі, хто її знав чи з ким зводили життєві дороги. І коли з’явилася перша звістка про те, що на війні, куди вона пішла добровольцем, їхня медичка пропала безвісти і з нею немає зв’язку, всім селом молилися і просили Бога, аби знайшли її живою. На жаль, не судилося...

А ще вона виховала двох прекрасних доньок — ​Ірину та Наталію, які подарували їй двох онуків, яким невдовзі буде по три роки.

… Траурний кортеж із загиблою Героїнею прибув у селище пізно вночі, однак земляки зустріли його гідно — ​з прапорами України та квітами, стоячи на колінах. За збігом обставин хоронили медсестру Оксану Горпініч у День медичної сестри саме в прекрасну пору яскравого травневого буйноцвіття.

Бракувало слів, аби висловити співчуття близьким та рідним загиблої, у Нововолинського міського голови Бориса Карпуса, старости селища Благодатне Олени Леоненко, головного лікаря Іваничівського центру ПМСД Романа Киці та багатьох інших, хто прийшов провести жінку-воїна в останню земну дорогу.

Навколішки стоячи, не скупилися на чоловічу сльозу її бойові побратими. З хвилюванням згадували короткий, але яскравий життєвий шлях своєї рятівниці, висловлювали безмежну вдячність й обіцяли, що вічно її пам’ятатимуть. А потім — ​дорога, встелена квітами аж до кладовища у Благодатному.

Відспівали безстрашну захисницю волинянку Оксану Горпініч священники ПЦУ у місцевому храмі Винесення Чесних Древ Христа Господнього на чолі з настоятелем Станіславом Галайком.

Роксолана ВИШНЕВИЧ

У боях за Україну полягли мужні сини Волині

• Андрій СЕМЕНОВИЧ – військовослужбовець із міста Берестечка на Горохівщині;
• Сергій ІВАНОВ – старший солдат, житель міста Володимира;
• Михайло ЛОПУШИК – військовослужбовець із села Прилісне на Маневиччині;
• Іван МОСІЙЧУК –  старший солдат із села Старосілля на Маневиччині;
• Сергій ТРОХИМОВИЧ – військовослужбовець із міста Нововолинська;
• Юрій ЛІЩУК –  військовослужбовець із села Старі Кошари Ковельського району;
• Олег ЛЮТИНСЬКИЙ –  військовослужбовець із села Сереховичі на Старовижівщині;
• Богдан БОРТНЮК – військовослужбовець, житель села Смідин на Старовижівщині;
• Дмитро КАРПИЧЕВ – військовослужбовець із села Новосілки на Турійщині;
• Ігор ДЯЧЕНКО – військовослужбовець, житель міста Луцька;
• Сергій ЄРЬОМЕНКО –  військовослужбовець із села Видраниця на Ратнівщині;
• Ярослав КАШУБА –  боєць спецроти «Світязь» із села Соловичі на Турійщині;
• Олександр ЛАПЧУК –  боєць із села Соловичі на Турійщині;
• Владислав БІГУН – старший солдат, житель села Боголюби Луцького району;
• Петро ОСАДЧУК – боєць із села Стобихівка Камінь-Каширського району.

Читайте також на volyn.com.ua: «Дружина волинського героя-танкіста Олександра Цюпака: «Саша жартував, що робити ремонт не його заняття – ​він краще вміє захищати Батьківщину»​».