...Уже півроку я є “клієнтом” нашого міського центру зайнятості. І ось що хочу сказати: такого ставлення до себе з боку цих держслужбовців не побажаєш нікому. Я розумію, до них приходять люди не завжди в доброму настрої, проте найчастіше чомусь трапляється так, що виходиш звідти ще з більш пригніченим настроєм...
Шановна редакціє! Я б хотіла взяти участь в обговоренні піднятої теми в публікаціях Олександра Нагорного — про ринок праці. Декілька слів про себе: 30 років, маю двох дітей, освіта — вища, є досвід роботи, вміння працювати на персональному комп’ютері. Уже півроку я є “клієнтом” нашого міського центру зайнятості. І ось що хочу сказати: такого ставлення до себе з боку цих держслужбовців не побажаєш нікому. Я розумію, до них приходять люди не завжди в доброму настрої, проте найчастіше чомусь трапляється так, що виходиш звідти ще з більш пригніченим настроєм. Кажуть, що це залежить від керівника центру. Поговоріть з людьми, які там стоять, чи влаштовує їх якість обслуговування? Я впевнена, що більшість — я теж в ній — скаже “ні”. Нещодавно я переплутала числа і не з’явилась в призначений день. І хоча прийшла наступного з самого ранечку, результат невтішний. Мені сказали, що “у вас немає поважної причини”, а тому виплата аж за 30 днів мені не належить. І це в той час, коли хліб дорожчає, а діти їсти хочуть. Слава Богу, що чоловік працює. Хоча не в грошах щастя. Треба ставитися до всіх інших так, як хотілося б, щоб вони до тебе ставилися. А коли в центрі зайнятості бажаєш усім доброго дня, тобі не завжди відповідають. А ми, безробітні, і так почуваємо себе неповноцінними. Нещодавно мій чоловік пожартував, що сиджу на його шиї. Я півночі не могла заснути, адже це, на жаль, правда. Я хочу побажати всім читачам, а особливо працівникам міського центру зайнятості, ніколи не опинитися в такому становищі, коли не маєш роботи. А ще хочу сказати, що я не можу без діла, вчу бухгалтерську програму 1-С. Слідкую за оголошеннями, правда, чомусь не щастить, але ж не все зразу, правда? З повагою ваш постійний читач. м.Луцьк.
