КОЛИ ПОСТАНЕ МЕХАНІЗАТОРСЬКА ЕЛІТА НА СЕЛІ?

“Механізатор – ключова фігура на селі”, – актуальність цієї фрази, якій, либонь, уже більше півстоліття, для нашої аграрної області не втрачена й нині

Валентина БЛІНОВА

Новий комбайн “Lexion” типу “КЛААС”, який цього року придбало СГ ТзОВ “Городище” Луцького району, дістався Ігорю Свиріпі. І не випадково: молодий чоловік став переможцем всеукраїнського конкурсу “Механізатор 2005 року”. В цьому господарстві є ще один власник такого ж титулу: торік його здобув Василь Дмитрук.
Таких спеціалістів можна сміливо зарахувати до механізаторської еліти. Її представники впевнено освоїли нову техніку, отримують досить високу платню і не мають потреби їхати з дому на далекі заробітки. Однак потрапити в коло професіоналів високого класу, котрі працюють у комфортних звуконепроникних кабінах, де температурний режим регулюється комп’ютером, а вібрація зменшена до мінімуму, таланить далеко не всім. Причина банальна: як свідчать дані головного управління статистики Волині, основу машинно-тракторного парку сільгосппідприємств області становлять технічно і морально зношені агрегати, яким не менше 15-20 років. Саме на таких доводиться освоювати механізаторську справу й учням професійно-технічних училищ та ліцеїв.
– Цього року випускниками восьми таких закладів стали 1448 осіб, які здобули сільськогосподарські професії, – сказав заступник начальника управління освіти і науки облдержадміністрації Георгій Грушка. – З початку року тут також підготовлено 157 механізаторів на замовлення обласного центру зайнятості та ще 452 – за рахунок фізичних і юридичних осіб. Наша виробнича база – це ще соціалістична техніка і навряд чи нині держава спроможна виділити нам солідні кошти для її заміни. Зрештою, як на мене, то, напевне, й не дочекаємося тих часів, коли кожне училище чи ліцей матимуть агрегати нового покоління. Та й чи є потреба витрачати гроші на повний набір нової техніки в кожному закладі?
Більш раціональним Георгію Михайловичу видається інший шлях: первинну підготовку механізаторів широкого профілю здійснювати на старих тракторах (за його словами, не шкода, якщо їх зіпсують вчорашні школярі), а шліфування виробничих навиків проводити у спеціальних центрах, де завершуватиметься підготовка фахівців високого класу. Власне, за словами посадовця, поки що на Волині створюється один такий центр – у Колківському профтехзакладі.
Однак, тут же, в обласному управлінні освіти і науки, повідомили: особливого інтересу до хліборобської професії теперішня молодь не має через низьку заробітну плату в аграрному секторі області та важкі умови праці механізаторів. Адже донині більшість кооперативів та й власники особистих селянських господарств обходяться тією технікою, що залишилася після розпаювання колгоспів. Економічно сильних сільгосппідприємств, які мають змогу купувати “Джон Діри”, “Домінатори” чи “Дони”, в області лише кілька десятків. І тільки одиниці з них беруть на виробничу практику учнів профтехзакладів: ТзОВ “Прогрес”, СГПП “Жовтневе”, ТзОВ “П’ятидні” Володимир-Волинського району, ПП “Камаз-Агро”, яке орендує землю в Острожці сусідньої Рівненщини та деякі інші. Для всієї мережі профтехосвіти області цього явно недостатньо.
На цій проблемі спіткнувся і директор Волинського учбового центру АПК, де також готують спеціалістів масових сільськогосподарських професій, Ростислав Войтюк. Кілька років тому цей заклад спробував об’єднати свої зусилля із сільгосппідприємством, яке мало міцну матеріально-технічну базу та достатню кількість нової техніки, на якій і провели комплексне навчання механізаторів. Усі вони стали справді кваліфікованими фахівцями, не тільки опанували весь набір ґрунтообробної та збиральної техніки, а й вивчили технологію землеробства, згодом знайшли роботу з добрими заробітками. Але на цьому, власне, експеримент і закінчився.
– Прокласти місток від теоретичного навчання до практики безпосередньо на виробництві – за таким принципом складаються наші програми , – розповів він. – В 11 районах області маємо свої навчальні класи. Наші майстри тісно співпрацюють із районними управліннями агропромислового розвитку, керівниками сільгосппідприємств, а тому знають, де потрібні механізаторські кадри. Приміром, у Ковельському районі навчання проводиться безпосередньо на виробництві: якщо є господарства, де потрібно підвищити кваліфікацію трактористів-машиністів, майстер сам їде до своїх курсантів. Однак найбільша наша проблема: вчимо на старій зношеній техніці. А навіть найсучасніші комп’ютерні програми не навчать, як правильно прокласти загінку в полі. Робітник – не гриб, який має вирости сам собою. Це стосується не тільки сільськогосподарських, а й інших масових спеціальностей. Чому є державні замовлення на підготовку юристів, економістів, міжнародників, а ринок масових виробничих професій не регулюється?
Й обласне управління освіти та науки, й учбовий центр АПК мають свої пропозиції, як майбутнім механізаторам закріпити сіру теорію на практиці. Надсилали вони їх як до Міністерства освіти та науки, так і до Міністерства аграрної політики. Але ситуація з підготовкою кадрів на новій техніці тільки підтверджує справедливість приказки про дитя, яке доглядають багато няньок. Тож перспектива сісти за важелі нового трактора або комбайна “світить” далеко не всім випускникам профтехзакладів.
Наскільки ж справедливі звинувачення керівників господарств, які не ризикують віддавати дорогу закордонну і вітчизняну техніку в руки недосвідченим механізаторам і навіть відмовляються брати на виробничу практику вихованців ПТУ чи ліцеїв, поцікавилася при нагоді у Віктора Шумського, який очолює СГПП “Рать”, що в Луцькому районі.
– Нічого не маю проти того, щоб учні практикувалися у нас, – сказав він на це. – Бо наші механізатори, водії перевірені не одним складним випробуванням під час напружених сільськогосподарських робіт. Серед них немало досвідчених, таких, як-от Валерій Третяк, який має тридцять п’ять років механізаторського досвіду. Поруч із ним працюють два його сини – Юрій та Василь, які під наставництвом батька стали справжніми професіоналами. Тож і для учнів ПТУ він був би добрим учителем.
Село, зважаючи на особливу специфіку, завжди було зоною ризику. Небагато знайдеться охочих вкладати сюди кошти – не тільки у виробництво, а й в підготовку фахівців. Відтак за цілком очевидного “надвиробництва” спеціалістів із дипломами “вишів” і батьки, і вчорашні випускники шкіл опиняються перед дилемою: бути синові безробітним менеджером із вищою освітою, за яку віддають ледь не останню копійку сімейного бюджету, чи кваліфікованим механізатором із перспективою потрапити до аграрної еліти. Навіть за явних аргументів на користь другого варіанту вибору молодь не поспішає стартувати у майбутнє на занедбаних майданчиках машинно-тракторних бригад колишніх колгоспів.
Поки ті, хто готує кадри для села, бідкаються з приводу своєї застарілої матеріально-технічної бази, а міністерські чиновники, як завжди, довго роздумують над пропозиціями щодо її поліпшення, на нішу підготовки механізаторських кадрів активно претендують компанії, які продають нову техніку.
– З потенційними покупцями агрегатів типу “КЛААС” маємо домовленість щодо безкоштовної підготовки трактористів, комбайнерів, які й працюватимуть на них, – повідомив директор представництва компанії “Лан” в західному регіоні Володимир Самар. – Бо сучасна техніка вимагає від тих, хто працює на ній, не тільки досконалих знань, а й інших підходів до сільськогосподарського виробництва, високої культури землеробства, освоєння нових технологій.