Курси НБУ $ 29.25 € 30.11
«Скільки пірс можна називати «старий» – ​нехай тепер він буде «рушниковий» (Фото)

У День вишиванки локацією свята став пірс на озері Пісочному.

Фото Віти Шепелі.

«Скільки пірс можна називати «старий» – ​нехай тепер він буде «рушниковий» (Фото)

День вишиванки в санаторії «Лісова пісня», що на Шаччині, перетворився на свято єднання Сходу й Заходу України. А його символом став місток на озері Пісочному, розмальований в червоно-чорних кольорах. Таку ідею зініціювала переселенка з Києва Ірина Сироватка з тим, аби тут залишилася згадка про людей — ​тимчасово переміщених осіб, котрим здравниця дала прихисток

«Коли почалася війна, я не роздумувала, куди з дітьми їхати»

Знайомлюся з Іриною і дізнаюся, що вона якоюсь мірою – ​волинянка. Оскільки її батьки військові, то не раз переїжджали. Народилася вона в Німеччині. Якийсь час сім’я жила на Далекому Сході, а потім і в Луцьку. У цьому місті закінчувала дівчина школу, вчилася у Волинському державному училищі культури та мистецтв. А згодом був інститут культури в столиці, заміжжя за киянином і зміна місця проживання.

Пірс стане доброю згадкою про людей, які опинилися в озерному краї, втікаючи від  страхіть війни.
Пірс стане доброю згадкою про людей, які опинилися в озерному краї, втікаючи від страхіть війни.

 – На Волині у мене багато друзів, знайомих. Тож коли почалася війна, я не роздумувала, куди їхати з дітьми й мамою, яка теж давно живе в Києві (чоловік залишався вдома — ​він тільки нас сюди привіз). Пригадую, як 24 лютого проїхали Гостомель й донька в мережі прочитала, що це місто бомблять… Поселилися ми в Шацьку — ​в батьків моєї подруги по училищу Ольги Гайової. Посиділа тиждень — ​другий і зрозуміла, що в такий час не зможу без роботи.

Хочеться, щоб пірс, який тепер матиме назву «рушниковий», став символом, що об’єднав усі регіони нашої країни, — ​Схід і Захід.

Оскільки подруга Ольга – ​завідувачка відділу культури в санаторії «Лісова пісня», то вже через неї Ірина познайомилася з директором здравниці Русланою Дибель. На той час стало відомо, що можна брати на роботу переселенців (оплачує не заклад, де людина трудовлаштована, а держава), й Ірина після співбесіди була прийнята на два місяці у відділ культури. За своїми службовими обов’язками вона почала створювати інстаграм-сторінку санаторію. Але оскільки жінка – ​натура дуже творча, ініціативна, як каже про неї директор санаторію Руслана Дибель, то дуже скоро рамки її діяльності значно розширилися. Вона долучилася до роботи з такими ж, як і сама, переселенцями, котрі, втікаючи від війни, приїхали на Волинь з Києва, Маріуполя, Донецької, Луганської, Херсонської, Миколаївської, Харківської областей, Дніпропетровщини. Почалося з того, що вона організувала дорослих та дітей для участі в акції «Посади своє дерево». Заодно й перезнайомилася з багатьма.

– А потім, – ​розповідає пані Ірина, – ​люди самі стали до мене підходити й казати: «Іра, давай кудись поїдемо». Вони вже до двох місяців жили в санаторії, але не знали краю, в який потрапили, бо в основному були тут вперше. І я захотіла показати їм озерний край таким, щоб вони полюбили Волинь: якщо й не повернуться колись сюди ще раз, то згадуватимуть із теплотою. А Петро Зуб, який займається туристичним бізнесом, на моє прохання організував екскурсії і на озера, зокрема Світязь, що є перлиною Шаччини, і в музей фауни Шацького лісового коледжу

«Написала в телеграм-каналі, що потрібні добровольці-помічники, й люди відгукнулися»

А коли наближався День вишиванки, Ірина вирішила зробити щось цікаве до цього свята. В інтернеті знайшла, як свого часу у Харкові на бруківці вишиваний рушник був викладений, і зрозуміла, що це хороша ідея: можна ж намалювати рушник. А ось вже місце підказала Марійка Нестерук із Піщі, яка має хист до дизайнерської справи (вона колись працювала в санаторії). Скільки пірс можна називати «старий» — ​нехай тепер він буде «рушниковий»! І керівництво нас підтримало. До речі, я ні разу не почула: «Що ви там ще напридумували?» Руслана Євгенівна завжди йде назустріч. Так було і тоді, коли організовували подорожі для переселенців, і тепер…

Переселенка з Києва Ірина Сироватка – ініціаторка створення символу єднання Сходу й Заходу України.
Переселенка з Києва Ірина Сироватка – ініціаторка створення символу єднання Сходу й Заходу України.

 Пані Ірина написала в телеграм-каналі, що потрібні добровольці-помічники, й люди відгукнулися. Почали приходити на пірс із пропозицією: «Давайте фарби – ​будемо розмальовувати». Роботу під керівництвом Марійки Нестерук, яка й розграфила відповідно пірс, за три дні було виконано. І 19 травня тут була локація свята.

– Хочеться, щоб пірс, який тепер матиме назву «рушниковий», став символом, що об’єднав усі регіони нашої країни, – ​Схід і Захід. А ще – ​аби він залишився доброю згадкою про людей, які опинилися тут, втікаючи від війни. Серед них є і такі, хто в одну мить все втратив, – ​їм особливо важливо було відчути підтримку і теплоту стосунків, – ​говорить пані Ірина.

Публікація створена за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Читайте також на volyn.com.ua: «Волинянка вдягнула в старовинний одяг переселенців».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel