Курси НБУ $ 29.25 € 30.53
П'ять неймовірних вулиць у Луцьку, які знищила Друга світова війна (Фото)

Вулиця Кошикова.

Фото volynnews.com.

П'ять неймовірних вулиць у Луцьку, які знищила Друга світова війна (Фото)

Більшість вулиць історичної частини Луцька доволі давні, але збереглися не всі. Частина вулиць, провулків, майданів була втрачена через зміну характеру забудови від епохи до епохи

Друга світова дуже сильно змінила обличчя Луцька. Деякі вулиці були фізично втрачені назавжди. Інші заховалися за сучасними безіменними провулками, і вже мало що вказує на те, що тут колись була вулиця, передає volynnews.com.

Кошикова

Ця вельми цікава вуличка тягнулася серед забудови нинішнього майдану Братський міст над руслом річки Глушець перед місцем її впадання у Стир. Грубо кажучи, це район початку нинішньої вулиці Ковельської.

Вулиця Кошикова зникла під час Другої світової разом з більшістю забудови довкола.

Сьогодні тут широка проїзна частина і Т-подібне перехрестя Ковельської – Данила Галицького, а до Другої світової (і ще якийсь час після неї у вигляді спалених руїн) була густа забудова, що тягнулася від моста над Глушцем до берега Стиру. Це місце було залюднене здавна, адже поруч – острів найстарішої частини Луцька й одразу на протилежному березі тепер зниклої річки стоять споруди Луцького братства.

Будинки вулиці Кошикової фасадами виходили на річку Глушець

 

Тут був квартал забудови з вулицею Кошиковою

 

 Забудова часів вулиці Кошикової тут складалася з другої половини ХІХ століття. Тоді майдан біля мосту був важливим місцем. Коли вкінці ХІХ століття Кронштейни звели тут свої будинки, то саме звідси відраховували відстань між Луцьком та іншими населеними пунктами, адже в одному з цих будинків була пошта. Жили тут переважно євреї. Ті, які частково здавали свої будівлі в оренду, або займалися якимось промислом чи мали склад. По зовнішньому периметру кварталу у будівлях, що виходили на міст, Шосейну (тепер Лесі Українки), чи Ковельську, діяли магазини.

Так, один зі складів, а саме з паливними матеріалами, на початку 1920-х зіграв злу роль, коли саме від нього розповсюдилася пожежа на весь квартал Кошикової.

Вулиця Кошикова зникла під час Другої світової разом з більшістю забудови довкола.

Грюнвальдська

А от ця вулиці існує! І то зі збереженою забудовою. Але ніхто про це не знає, бо сьогодні це провулок без назви. Фактично, це просто прохід між вулицями Лесі Українки та Богдана Хмельницького. На цій вулиці навіть зберігся люк із першого міського централізованого водогону. Люк фірми Herzfeld & Victorius S.A. Grudziądz походить із ливарні міста Грудзьондз на півночі Польщі.

Забудова вулиці склалася ще перед Першою світовою війною, коли ділянки вздовж головної вулиці Шосейної (тепер Лесі Українки) активно і густо забудовувалися. Із чотирьох будинків вулиці до нашого часу збереглося два. Один із них зведений Лейзором Бронштейном і має характерну деталь, яка більше не повторюється в жодному іншому історичному будинку Луцька – другий поверх нависає над першим. Вочевидь, спочатку це був одноповерховий будинок, до якого власник згодом вирішив добудувати другий поверх, збільшивши трохи площі.

Другий будинок головним фасадом виходить на Лесі Українки, а бічним із входом у під’їзд – на колишню Грюнвальдську.

 

Колишній будинок Лейзора Бронштейна на Грюнвальдській

 

 Перша назва вулиці – Комерційна. Грюнвальдською вона стала після Першої світової на честь знаменитої Грюнвальдської битви 1410 року, коли об’днані війська Королівтва польського і Великого князівства литовського на чолі з князем Вітовтом розбили війська Тевтонського ордену. До складу військ Вітовта входили також підрозділи військовиків з Луцька.

Читайте також: У Луцьку хочуть перейменувати дев'ять вулиць.

Зайковського

Зайковські – відома родина дворян-землевласників, які оселилися в Луцьку щонайпізніше з середини ХІХ століття. Ще з XVIII століття на нинішній вулиці Сергія Тимошенка (колишня Ярощука) стоїть шляхетська садиба, яку придбав 1858 року відставний генерал Франц Зайковський. Навколо була територія з парком, яка простягалася аж до Сапалаївки.

Після смерті Франца садиба переходить до його сина Леопольда. Ще на початку ХХ століття територія навколо будинку не була забудована і найкраще проглядалася з боку річки Сапалаївки. В листуванні Аделіни Зайковської та працівника магістрату, консерватора Юзефа Дуткевича останній стверджував, що садиба з парком є цілісним комплексом, який не підлягає забудові. Проте час мав свої плани. Уже в тридцятих роках на вулиці Матейка з’явилися житлові будинки – саме нижче по вулиці, де в ХІХ столітті і раніше був парк. Територія стала забудовуватися.

Історія появи вулиці Зайковського не з’ясована. Скоріше всього вона з’явилася в 1920-ті роки як нагадування про колишні землі, парк та фруктові сади Зайковських. Вулиця пролягала дворами споруд між нинішніми вулицями Нестора Бурчака та Винниченка. Сьогодні на цьому місці стоять будівлі Факультету економіки та управління Волинського національного університету імені Лесі Українки та бізнес-центр «Директорія».

Трасування вулиці Зайковського на аерофото 1944 і в наш час

 

 Після Другої світової війни на цій вулиці стояло ще чотири будинки. Відтоді її назву змінили на Болотну. Вулиця зникла на початку 1950-х років із плануванням нової забудови.

Французька

Вулиця Французька тягнулася майже перпендикулярно до Грюнвальдської. Свою назву вона отримала ще в часи Російської імперії, коли була мода на французьке. Частина цієї вулиці досі існує і включена у вулицю Богдана Хмельницького.

Сучасна Богдана Хмельницького, яка в міжвоєнний час називалася Сенкевича, а в часи Російської імперії була Больничной, тягнулася лише до пізнішого радянського кінотеатру «Зміна» і повертала ліворуч на сучасну Сенаторки Левчанівської, впираючись у нинішню Лесі Українки. Такий поворот вона робила тому, що на місці пішохідного переходу біля колишнього кінотеатру «Зміна» здавна стояла синагога з прилеглою територією, тут проїзду далі не було. Проте одразу за синагогальним двором тягнулася інша вулиця – Французька. Вона була пряма і йшла до будівлі «Зосі» з поворотом на нинішню Лесі Українки. Частина забудови цієї вулиці збереглася.

У міжвоєнний час її перейменували на Скорупки на честь капелана польської армії Ігнація Скорупки. В радянський час вона була Взуттєвою, але припинила існування в 1950-х.

Внаслідок руйнування синагоги під час війни колишня Французька увійшла до складу нинішньої Богдана Хмельницького, яка в районі колишнього кінотеатру «Зміна» пролягає погостом і двором синагоги.

Перші радянські мітинги в Луцьку. Позаду – колишня Французька

 

Відтинок нинішньої вулиці Богдана Хмельницького, а колись – початкова ділянка вулиці Французької

 

На місці цих прибудов тягнулася вулиця Французька

 

Жаб’я (жаба, чайка, журавель)

Проспект Волі між вулицями Парковою і Шопена до Другої світової війни був місцем проживання євреїв. Забудова концентрувалася на схилах, які виходили до нинішнього Центрального парку. З різних причин там поволі формувалася хаотична забудова без будь-якого планування. Будинки тулилися один до одного, добудовувалися, переплановувалися довільно. Дуже часто не зберігалося взаємне розташування. Якщо будинок зносився, або згорав, новий на його місці могли поставити вже під кутом. Так, до кінця ХІХ століття утворився дуже колоритний район приватної, часто дерев’яної забудови.

Все ж протягом десятиліть, чи навіть століть забудови, тут сформувалися певні проходи між будівлями і дворами, які сформувалися у вулиці. Звісно, це не дуже було схожим на вулиці в міському розумінні. Частині з цих проходів були надані офіційні назви, які скоріше всього, склалися звичаєво і просто в один момент були закріплені як офіційні назви вулиць.

Коли накласти стару карту на сітку доріжок благоустрою в наш час, ми побачимо, що ці доріжки повторюють логіку основних проходів між давніми єврейськими будівлями. В тому числі й вулиця Жаб’я.

Архітектор Ростислав Метельницький, який проектував благоустрій цієї ділянки у 1950-х, або ще встиг побачити ці «вулиці» спаленого німцями району і спробував відтворити їхнє трасування, або це склалося випадково. Але одна з доріжок нині близька до трасування колишньої вулиці Жаб’я.

Червоною лінією показано приблизне трасування вулиці

 

Доріжки приблизно на місці колишньої вулиці

 

 Жаб’я – це звучання на польський лад. Місцеві мешканці, які переважно розмовляли гебрайською російською, і трохи польською, могли називати свої вулиці дещо інакше. Сусідніми вулиці забудови носили назви Чайки та Журавлина (Журав’я).

Читайте також: У Kalush Orchestra пропонують провести «Євробачення-2023» у Луцьку.

Болотяно-водні назви цих вулиць невипадкові, адже по-під самісінькою забудовою протікала річка Глушець і були болота практично до самого кінця існування єврейської Вульки. Навіть сьогодні окремі ділянки русла Глушця ще зберігаються в цьому місці.

Давні луцькі топоніми дуже цікаві і їх важливо зберігати як фрагмент нематеріальної культурної спадщини.

Олександр КОТИС.

Telegram Channel