І ДОТИ НЕ СПАСЛИ НАШИХ БІЙЦІВ

Прочитав у газеті «Волинь-нова» за 3 липня статтю А.Лісової «Похорон через 66 літ» і вирішив вам дещо написати. По-перше, хочу сказати, що матеріали Алли Лісової цікаві, вони читаються з великим інтересом. Щодо статті від 3.07. ц.р., то хотів би дещо доповнити.

Євген ПАШКО


Дотів, про які йде мова, лише на полях села Іванів не менше десяти. Коли їх споруджували в 1940 -1941 роках, то на землях біля села був споруджений і БЗ (бетонний завод), що постачав розчин на спорудження тих дотів.
У перші дні війни з дотів були винесені обгорілі трупи десятків бійців (і я був цьому свідок), які згодом були перезахоронені на цвинтарі села Вощатин. Бо с. Янів (Іванів) належало споконвіку до Вощатинської території (там і церква, і школа, і цвинтар, і сільрада). І якщо ці вісім бійців, про що йдеться в статті, загинули саме на території с.Іванів, то годилося б, щоб вони лежали поруч своїх бойових друзів.
Крім того, в с.Янів (Іванів) з липня по листопад 1944 року містився штаб 1-го Білоруського фронту. Це був лівий крайній фланг цього фронту. І саме тут тоді перебував маршал Г.К.Жуков. Я це знаю достеменно, поскільки його штаб знаходився в 10-15 кілометрах від нашого будинку.
А тепер про ще одне, також дуже важливе. З часу заснування моє село, звідки я родом,— Янів. Не знаю, кому «стрілило» в голову, щоб його перейменувати. Адже й Іванів в ньому тоді було всього два чи три, що значно менше, ніж Микол, Федорів, Василів. І ці Івани нічим особливим не відзначились. Ні-ні, я зовсім не проти цього імені, але в даному разі перейменування села на Іванів — явище дуже недоречне. Запитайте будь-кого, де знаходиться село Іванів, — не знають! А про Янів знають всі або майже всі.
Тепер на території Іваничівського району, крім Іванич, є ще Іванівка й Іванів. Але ж ці села мають свої історичні назви. То чи не варто відповідним органам і в цьому питанні навести лад? Треба, нарешті, запитати місцевих жителів про це, а не чинити свавілля проти їх волі.

м.Рудки,
Самбірський район
Львівської області.